Клієнт

Щойно прийнявши душ, Оксана взялася сушити волосся та навіть шум фену дозволив почути як хтось намагається додзвонитися до ангела пітьми. Так її називали колеги по цеху та клієнти.

   — Слухаю, - нарешті вона провела по екрану вказівним пальцем із червоним манікюром – це був її улюблений колір.

   — Для тебе є робота, - чоловічий голос не наказував, а скоріше просив.

   — Ми ж домовлялися, що я до четверга вихідна.

   — Так. Знаю люба, - Оксана була чи не єдиною з ким роботодавець не відносився зверхньо. – Але це досить впливовий клієнт.

   — Скільки?

   — О це вже інша справа.

   — Скільки?

   — Сорок на шістдесят.

   — Гаразд. Тільки навпаки.

   — Ну.

   — Або так, або…

   — Добре. Щоправда там є невеличкий нюанс, але тобі ж не звикати крихітко.

   — Не називай мене так.

   — Адресу і час скину на вайбер.

… Оксана вийшло з таксі і побачила перед собою справжній дворець і згадала про нюанс на який мимоволі наголосив роботодавець.

   — Дідько, невже знову збоченець. Багатії всі однакові. З цими думками вона піднялась сходинками і натиснула на дзвінок.

   — Заходьте, - почула вона крізь двері, які відчинила через декілька секунд. Відчинила і побачила його – красеня з нюансом. Він був прикутий до інвалідного візка.

   — Ти не така як інші. – Солодкий голос насторожував і п’янив водночас.

   — Не зрозуміла. – Вона справді не розуміла – це добре чи погано.

   — Всі відразу звертають увагу не на мене, а на апартаменти.

   — Можливо. – Не розгубилася Оксана. – А апартаменти справді шикарні. І як багато дівчат звертають увагу не на тебе? – Запитання вкололо клієнта, як вона і хотіла.

   — Не зрозумій мене не правильно але ж кому я потрібен прикутий до інвалідного візка.

   — Ну в наший час любов спокійно можна купити за гроші. Яких вочевидь у тебе вдосталь.

   — А твою любов можна купити за гроші?

   — Ні лише тіло.

   — Ну навіщо так грубо. Я лишень намагаюся зав’язати розмову.

   — Це ні до чого. Можливо перейдемо відразу до справи?

… Вона була зверху. На її здивування клієнт був дуже вправний незважаючи на прикутість до візка. Своїми руками він пестив її набряклі ледь рожеві соски… зрештою вона отримала те про що стала забувати – оргазм.

   — А тепер прощальний поцілунок, - Вона нахилилась до його вуст та його вуста не відповідали. Ба більше, вони були холодні, - Якого біса, - Оксана різко зістрибнула з мертвого клієнта, опустила спідницю і миттю до дверей, але ті були зачинені. – Чорт! Чорт! – вилаялась вона. – Тихо заспокойся, - намагалася себе опанувати Оксана аж раптом почула позаду чиїсь кроки.

   — Хто тут? – Підстава майнуло в голові.

З другого поверху спускалась жінка середніх літ. Скоріш за все покоївка якщо судити по вбранню.

— Раді вас вітати у нашому маєтку, - Мовила покоївка. Вітання від якого розбіглися мурашки по всьому тілу.

— Відчиніть двері, - Кричала Оксана.

— Ангел пітьми нарешті знайшов свою домівку.

— Що? – Холод заволодів її пульсом.

— Так. Ми все про тебе знаємо. Ми довго тебе шукали і ось нарешті ти тут.

— Що за нісенітниця?

— Дурненька, обернись. Тепер це все твоє. Мій господар знав, що ти позбавиш його мук. Багато хто намагався та всім це було не під силу. Тепер їхні душі живлять бетон холодних стін цього будинку. Твоя ж душа і далі належить тобі, але ти тепер належиш будинку. Ти ангел, який охоронятиме нашу пітьму.