Там у глибині

Антон сито відригнув і кинув порожню пляшку з-під пива на газон. Поряд пройшла мати з коляскою й осудливо подивилася на нього. Антон цикнув зубом, втер рота, який ховався в неохайній бороді, і пішов вздовж озера.

Сонце припікало. Весняне повітря солодко пахло свіжою травою, вишневим цвітом та кульбабками, які всіяли доглянуті моріжки парку. Мугикаючи під носа пісню, Антон неквапно прогулювався парком, поглядаючи на людей. Пробігла дівчина в компресійній футболці та легінсах, які щільно облягали сідниці, й Антон оцінювально подивився їй у слід. Прошурхотівши шинами проїхали двоє велосипедистів.

Антон із жалем згадав про допиту пляшку пива та порожній гаманець і відчув, як тиск у сечовому міхурі. Він покрутив головою і побачив неподалік синю будку туалету, який виявився незачиненим. Антон закрив за собою двері іржавим шпінгалетом і розстібнув ширінку.

Сонце наповнювало крихітне приміщення лагідним блакитним сяйвом. Було душно, у повітрі розчинився різкий сморід нечистот. На пластиковому підвищенні, де знаходилася дірка, виднілися брудні сліди від взуття. На стіні навпроти підсохли кілька плям крові, й Антон з огидою сплюнув у дірку. Напружився і застогнав від задоволення, спостерігаючи, як тугий струмінь сечі з дзюркотом ллється в дірку, у якій плавали шматки лайна, прокладки, брудні серветки, пляшка пепсі. Антон направив струмінь і затопив у лайні серветку, потім облив пластикове сидіння.

— Так тобі, — радісно сказав він.

Струсив, застібнув ширінку і вже збирався виходити, коли помітив, як у дірці щось блиснуло. Здивований Антон нахилився, вдивляючись у напівморок. В обличчя вдарив ядучий сморід сечі та екскрементів. Антон закашлявся і прикрив рота й носа долонею.

На закаляній серветці лежала золота каблучка. Вона один краєм трохи сповзла й занурилася в нечистоти, але Антон міг чітко її побачити. Він прикинув, чи зможе до неї дотягнутися.

Мав би.

Притримавши лівою рукою поли куртки, Антон нахилився якомога ближче до діри, намагаючись правою дістати до каблучки. Він судомно вдихнув смердюче повітря і ледь втримався від блювання.

«Давай, ще трохи», — прошипів він.

Каблучка була вже близько. Йому довелося нахилитися ще нижче, майже торкаючись обличчям пластикового підйому, на якому засох бруд та сеча.

— Трясця!

Антон відвернув голову, втримуючись від того, щоб ще раз вдихнути задушливий сморід туалетних випарів. Правою рукою він тягнувся до каблучки, ще трохи, промазав і вмочив пальці в смердюче місиво.

— Дідько!

Він з огидою струсив пальці, вилаявся і подивився в дірку, затамувавши подих.

«Де ж воно?» — подумав роздратовано Антон.

Серед купок лайна, які плавали в брунатному смердючому болоті, на нього поглянули жовті очі. Слідом із тихим плюскотом виринуло обліплене нечистотами обличчя. Воно було схоже на морду велетенської ящірки, з дірками замість носа й вузькою щілиною рота; темно-зелену шкіру вкривала тверда, як камінь, луска.

Антон завмер, із жахом і огидою вдивляючись у чудовисько, яке розкрило широченний рот, повний кривих, вкритих лайном, зубів. З нечистот виринула довга трипала лапа, яка вхопила праву руку Антона. Він скрикнув від болю і спробував вирватися, але марно. Чудовисько міцно, наче лещатами, тримало його й тягнуло до себе.

Антона кинуло вперед. Права рука по плечі зникла в дірці; він щокою притиснувся до закаляного пластикового сидіння, не в змозі вирватися. Антон застогнав, потім закричав, відчуваючи, як долоня правої руки занурилася в холодне густе лайно.

Чудовисько тягнуло його все сильніше, Антон відчув гострий біль у правому плечі, коли кістка почала виходити із суглоба. Він вперся лівою рукою в пластик і спробував вирватися. Долоня послизнулася на мокрій від сечі поверхні, й Антон пірнув головою в дірку. Затріщав пластик, не витримуючи натиску чудовиська, яке булькало і шкірило зубастий рот.

Отруйний сморід оточив Антона, він не витримав і вдихнув; закашлявся від ядучих випарів і його знудило, ще й ще. Ліву руку розпанахало об гострі краї поламаного пластику, й Антон уже по пояс стримів у дірі туалету. Мерехтлива поверхня екскрементів була все ближче, ось він торкнувся її кінчиком носа й за мить занурився з головою. Антон тримався, скільки вистачало повітря в легенях, потім розкрив рота, беззвучно закричав і повністю зник у пучині.

— Мамо, я хочу в туалет.

— Добре, давай зайдемо сюди.

— Я хочу сам, я вже дорослий!

— Ну, якщо ти вже такий дорослий, то заходь. Я почекаю знадвору.