Спагеті

Степан купив поросят. Поселив їх у хліві, насипав товчі, налив у поїлку води й застиг, любуючись льошкою та кабанчиком, яких назвав Маруся та Ігнат. На вигляд вони були по кілограм двадцять, будуть рости місяців вісім — головне дати корм для старту, — а потім підуть на м'ясо. Уявляючи, як розпалює мангал, а мариноване м'ясце нанизує на шампурі, Степан глибоко втягнув повітря, поплескав себе по животі та й пішов насипати курочкам пшениці.

Степан втратив дружину Лідію, яка померла від раптової зупинки серця, ще десять років тому. Дітей так і не вдалося народити, тому господарство стало єдиною радістю у житті.

Минали дні. Маруся та Ігнат з'їдали вже на дві кружки більше товчі. Закручені в спіралі хвостики стирчали догори, що означало: зі здоров'ям п'ятачків все гаразд. Степан тішився, що його рожеві вихованці помітно підросли. А козинє молоко, що дає сусідка, пришвидшить їх ріст. Так почав Степан щодня лити їм по склянці молока.

Минуло ще три місяці, як одного дня господар помітив, що свині скрегочуть зубами. Такого ще не бачив на своєму віку, а живе він довго. Можливо, то не смертельно, адже апетиту вони не втратили, а хвостики тягнуться вверх.

Як зазвичай вранці Степан вигортав гній. Зачерпнув трохи гною на шуфлю та поніс на гноярку. Аж раптом, помітив щось на купі біле та довге. Спантеличений чоловік почухав потилицю.

Наступного дня побачив таке ж саме тільки у клітці, де поросята. Кінчиком шуфлі зачепив цю товсту білу нитку, а потім поглянув на своїх вихованців. Але ж вони не здатні говорити, як люди, і не пояснять звідки та штука взялась!

Степан занурив свої короткі товсті пальці у гній та витягнув глиста. Дивився на нього секунд п'ять, все ще нічого не розуміючи, і пішов його мити.

— Як спагеті, — прошепотів він, — мабуть, смачне. Ммм…

Власні думки лякали Степана, але він вийняв глиста з води та підніс до обличчя. А наступної миті засунув його в рот. Запах та смак гною змусив блювати, тому паразит опинився на землі. Степан не міг відвести від нього погляду. Дике бажання перемогло: він схопив його, засунув в рот, який затиснув руками, та проковтнув.

— Якось прісно, але несподівано смачно! — промовив чоловік.

З нетерпінням Степан чекав ранку та сподівався знайти нового глиста. Навіть приготував соус, щоб поліпшити смак. На нього чекали два здоровенних паразити. Харчувався він глистами майже тиждень, поки не зрозумів, що хоче аби його улюбленою стравою смакували інші. Ану ж їм сподобається?!

Чоловік запросив на вечерю Марію та Івана. Сказавши, що буде пригощати дуже особливою стравою. Цього разу Степан вирішив поекспериментувати, відваривши глисти, яких з кожним днем знаходив все більше. На білосніжні тарілки виклав їх гніздами й полив гострим соусом. Марія та Іван, сидячи за столом у вітальні, принюхувались та ковтали слину, чекаючи тієї миті, коли вже зможуть скуштувати хвалену страву.

Жінка першою взяла виделку та накрутила на неї "спагеті", які повільно піднесла до рота та пережувала. Вона не могла зрозуміти, з якої муки вони зроблені, адже вони виявились дивовижно м'які та навіть солодкуваті.

Іван, побачивши, з яким задоволенням їсть Марія, сам накинувся на страву. Та ледь не вилизав тарілку.

Степан сидів з кислою міною: теплі "спагеті" йому сподобались, але явно їх не треба було кидати у кип'яток. Всю ніч він думав про їх смак. Про те, як глисти з'являються на цей світ. І в його голову прийшла абсолютно божевільна ідея, яку він негайно хотів втілити в життя.

О п'ятій ранку чоловік увійшов до хліва та став чекати, поки з заднього проходу свині не вилізе глист. Тепленький, не помитий та не приготовлений на вогні паразит — ось що він бажає в дану мить. Як же йому кортить з'їсти його пахучого!

Руки Степана затремтіли, як тільки він побачив паразита. Він зайшов у клітку обережно, щоб не налякати порося, з якого вилізав глист. Став на коліна та підповз до свині. Схопив за задні ратиці, притулився обличчям до колючої шкіри тварини та розкрив рота, щоб паразит впав прямо туди. Кабанчик Ігнат почав вищати та брикатися, але Степан тримав його так міцно, як тільки міг, допоки тепленький, смердючий паразит не опинився у нього на язиці.

— О Боже, яка смакота!