Ніколи

Її хтось смикнув за рукав куртки. Вона повернула голову і з подивом витріщилась на дівчину-підлітка у ярко-червоному пальто.

- Вибачте – тихо промовила та – це ви та сама жінка, яка вижила у масовій різні? Єдина виживша.

- Так, я.

Повисла довга пауза. Незнайомка окинула її з голови до ніг пильним взором, потім зашарілась.

- Ви виглядаєте зовсім не так, як я собі уявляла. Тобто, Ви не виглядаєте…

- Жертвою? Так, дякую за комплімент. Я приклала багато зусиль для того, щоб здаватись нормальною людиною.

Її співрозмовниця втупилась очима в підлогу.

- Скажіть… Ні, вибачте.

- Кажіть, я слухаю.

- Ви часто згадуєте той самий вечір, коли Ваш колишній вбив Ваших друзів і наклав на себе руки? Я маю на увазі, я б не змогла таке забути.

- Часто. Вечорами я лежу у ліжці і прокручую у голові події того дня, і кожного разу мене буквально трясе від радості.

- Що Ви залишились в живих?

- Так, звісно.

Дівчина закусила губу.

- А Вам не здалось самогубство Вашого хлопця якимсь підозрілим? Пирнути себе ножем у живіт… Не знаю, дивно все це якось.

- Так, дивно.

- А як Вам вдалось вижити?

- Я просто дуже швидко бігаю. Ніхто за мною не вженеться.

Її нова знайома закивала головою.

- Ви ходите на могили своїх подруг?

- Колишніх подруг. Так, я часто туди приходжу. Стою, розмірковую про все на світі, дишу свіжим повітрям. Одним словом, релаксую. Знаете, мертві – найкращі співрозмовники.

- Ви за ними сумуєте?

- Гхм. Скажумо так, мені жаль, що я не встигла сказати їм все те, що збиралась сказати.

- Це так зворушливо.

- Напевно.

Вони трохи помовчали, думая кожна про своє.

- Як думаєте – несміливо почала незнайомка – він шкодував про те, що накоїв?

- Думаю, ні. Думаю, він насолоджувався кожною секундою. Думаю, він шкодував лише про те, що не зможе це повторити. Думаю, він був нестабільним небезпечним психопатом із приступами агресії.

- Тоді, добре, що його вже нема на цьому світі.

- О, так.

Дівчина пильно на неї подивилась.

- А Ви його кохали?

- Ні, кохання – це не про мене. Я віддаю перевагу стосункам без почуттів, в них немає лицемірства і брехні.

- О, це дуже прогресивно.

- Дякую.

- А які в Вас подальші плани на життя?

- Ховатись. Жити у сутінках. Бути собою.

- О, це звучить дуже нудно.

- Мені ніколи не буває нудно насамоті. Я не стайне створіння.

Її співрозмовниця тепло їй посміхнулась.

- Ви така молодець, що продовжуете жити далі не дивлячись ні на що. Ви дуже сильна людина, іншим треба брати з Вас приклад.

- Я такої ж думки. Іноду треба прости взяти себе в руки, стиснути долоню у кулак, а у кулаку міцно стиснути…

- Що?

- Нічого. Напевно, Вам вже час йти. Ви ж кудись поспішали, чи не так?

- О, і правда – дівчина широко посміхнулась – дякую за розмову. Все своє життя я мріяла поспілкуватись з близькою по духу людиною.

- Ви пережили напад?

- Ні. А Ви?

- Що?

- Що?

Пауза.

- Усього найкращого.

- І Вам того ж. Зустрінемось приблизно ніколи?

- Саме так.