Прибульці

На планеті Земля немає більше людей, вони всі померли. Ця колишня могутня раса зникла з лиця цих кам’яних просторів, залишивши після себе колишні могутні міста та деякі витвори їхнього мистецтва, що тепер стоять у порожніх кімнатах чи на вулицях, припадаючи постійно новими порціями пилу. Їхніми єдиними глядачами тепер були звичайні дикі звірі, більшість з яких навіть і не розуміли тієї краси витворів людей. Ви можете запитати мене, куди поділися люди? А відповідь неймовірно проста і водночас складна. Її справжній секрет був розкритий у слові "пекло", однак навіть і саме це слово не могло повністю описати той відчай смерті людської серед цих кам'яних могил. Тепер на цій планеті мешкають лише дикі звірі, що стали господарями цих колишніх витворів людських широких дум. Вони слугують домівкою для багатьох рослин і тварин, повністю втративши сенс своєї минулої краси для людських очей.

Одного разу на планету прилетіли дивні прибульці. Їх зовнішній вигляд верхньої частини нагадував актиній, а нижня частина - твердий панцир золотого краба з міцними й гострими клешнями. Вони прибули сюди на своїх великих космічних човнах, щоб дослідити ці чарівні простори нового світу. Вони металевими руками ловили звірів, збирали рослини та відносили їх на човен, де потім різали їх, досліджуючи нутрощі червоного й зеленого кольору, бо їх можна було зрозуміти. Але найбільшу цікавість привернули колишні витвори мистецтва та міста невідомої раси. Їх прибульці почали особливо ретельно досліджувати, обережно використовуючи маніпулятори від роботів, щоб не пошкодити й так майже зруйновану пам'ять людства. Ці істоти також дивилися на старі напівзруйновані картини, слухали дивні мелодії з цікавих механізмів, читали старі книжки на невідомих мовах та торкалися бридкими щупальцями мармурових тіл людей без голів. Однак, це колишнє мистецтво ці істоти не розуміли зовсім, як і не розуміли їх тоді вже мертві звірі.Їхні органи відчуття не могли особливо знайти пристрасть до мелодій, слів або картин, бачачи в них лише дивний набір звуків, слів та фарб на полотні. А велич мармурових людей здавалася їм смішною, оскільки щупальця цих істот бачили ту красу у власних особливих кольорах, які людське око ніколи не зможе побачити, якщо вони залишилися тут жити.

Потім, коли вони повністю оглядали речі пам’яті, вони поклали все це в особливі скрині для збереження речей і продовжили досліджувати цю планету, поки на ній ще мешкало живе життя. Вони розрізали його, випробовували на смак, проводили різноманітні експерименти, щоб ще більше дізнатися про їхній механізм роботи. Але, на жаль, для творів мистецтва у цих істот не залишилося часу, вони вважали їх просто набором речей, занадто примітивними та дурними.

Ці прибульці самі не розуміли того, що вони теж стали частинкою того пекла, яке і поглинуло людський рід.