— Мам, у неї немає голови, — прошепотіла Ада.
Мама обпекла дівчинку роздратованим поглядом і скривила губи, але промовчала. Ада знов обернулася до жінки, що сиділа за столиком під стіною. Вона була вдягнена в чепурну чорну сукню з мереживом і сиділа, ввічливо склавши долоні на колінах. Голова жінки валялася на столі поруч, ніби хтось її недбало кинув.
— У неї чорні очі… Мам, у неї немає очей!
— Я сказала, поводься добре! — просичала Мама і боляче смикнула Аду за руку. Хтось із сусідів, що стояли поруч, обернулися на голос жінки, і вона тут таки натягнула милу усмішку.
— Не неси дурниць, — знервовано зашепотіла Мама, нахилившись до самісінького вуха Ади. — Бодай сьогодні, поки ми в гостях!
Дівчинка зітхнула. Жінка-без-голови підняла руку і легенько поманила її до себе. У Ади шкірою побігли сироти.
— У Вас таке чудове ім’я! А яка мила донечка!
Мальва ввічливо всміхалася та відповідала на привітання. Натовп діяв на неї гнітюче, але сусіди влаштували цю зустріч заради них з Адою, в честь переїзду — хіба вона могла відмовитися? Лишалося лише тиснути руки, дякувати та слідкувати, аби ця невгамовна дитина не втягнула їх до халепи.
Ада чіплялася за її спідницю, ніби потопельник за рятувальне коло, і з усіх сил відверталася від пустого столика під стіною. Мальва проковтнула роздратування: не зараз. Треба просто пережити цей вечір. Ще пара годин, і все.
— Ось, Ваш мохіто, — пробурмотіла Ольга, худорлява висока жінка з витягнутим обличчям, схожа радше на якогось єгипетського бога, ніж на людину. Вона протягнула Мальві келиха і недбало махнула рукою: — Сподіваюся, Вам тут подобається?
Мальва зрозуміла, що мова не про будинок.
— Дуже милий район, справді, — з готовністю відповіла вона і зробила ковток. — Думаю, Ада буде щаслива рости тут. Чи можу я якось допомогти громаді?
Ользі це питання дуже сподобалося. Вона розпливлася в кривуватій усмішці і гучно промовила:
— Пропоную всім спуститися у вітальню і нарешті перейти до міцніших напоїв!
Мальва спробувала відмовитися, але жінка стисла пальцями її плече — мабуть, це був прояв дружніх почуттів, — і розчинилася серед інших гостей. Мальва коротко зітхнула і обернулася навколо.
Ади ніде не було.
Мальва швидко перетнула кімнату, тоді вибігла надвір. Де це дурне дівчисько? Господи, у неї була лише одна задача — просто мовчки стояти поруч і нікуди не відходити! А що, як…
— Що Ви робите? — почувся голос Ольги.
Мальва обернулася.
— Ви не бачили Аду?
— Ох, люба, — форкнула жінка. — Вона вже в підвалі.
— В підвалі? — тупо перепитала Мальва. В голові паморочилося.
— Так. У вітальні. Разом з усіма. Ходімо.
Голова важчала, до горла підступала нудота. Дарма вона випила алкоголю. Дарма вони сюди прийшли! Потрібно знайти Аду і йти додому.
Сусіди поплескували її по плечах, пропускаючи по сходах вниз. Хтось зашепотів про “вмістилище”, і Мальва смикнулася, обертаючись.
Знову Ольжине обличчя. Господи, яка ж вона потворна! Зморшкувата шкіра розпливалася, стікала з кісток, а тоді знову опинялася на місці.
— Де Ада? Що ви з нею… Нам треба додому, — пробелькотіла Мальва, осідаючи.
— Тихіше, — прошепотіла Ольга.
Люди навколо почали вдягати білі маски — чи це їхні обличчя перетворювалися на безформну глину?
— Не чіпайте її, — простогнала Мальва. Ольга посміхнулася.
— Мам?
Ада стояла над нею — бровки збентежено зведені, волосся розкудлане, очі заспані. Мальва підхопилася, роззираючись. В будинку панували пустка й тиша. Мальва згребла доньку в обійми, міцно притисла.
— Де ти була? Трясця… Ніколи більше так не роби!
В животі розгортався тугий клубок болю й нудоти. Чим ці бісові люди її накачали?
Вони вибігли з порожнього будинку в туманний холодний світанок. Аду доводилося тягнути силою — дівчинка пручалася і борсалася, а тоді висмикнула руку і гримнула:
— Поводься добре.
Голос доньки був дивний, розкотистий. Мальва збентежено поглянула на неї.
— Що…
Очі Ади були чорні, без зіниць.
У неї взагалі не було очей.
Нутрощі скрутило новим спазмом, щось поповзло попід шкірою. Мальва скрикнула, падаючи на коліна. Живіт під її долонями надувався, наливався болем — воно копало зсередини, борсалося, рвалося на волю.
— Бог народиться — і Світ паде, — прогуркотів голос Ади.
Тої ж миті живіт луснув і Мальва заверещала від болю.
А тоді урвалась.
Ада опустилася на коліна, дістала з ще гарячого черева матері безформне брунатне створіння. Воно відкрило десяток очей, кліпнуло врізнобій, сфокусувалося на дівчинці.
Весь світ затамував подих, ніби боячись, що Він почує.
Коментарі 44