Поводься добре

— Мам, у неї немає голови, — прошепотіла Ада.

Мама обпекла дівчинку роздратованим поглядом і скривила губи, але промовчала. Ада знов обернулася до жінки, що сиділа за столиком під стіною. Вона була вдягнена в чепурну чорну сукню з мереживом і сиділа, ввічливо склавши долоні на колінах. Голова жінки валялася на столі поруч, ніби хтось її недбало кинув.

— У неї чорні очі… Мам, у неї немає очей!

— Я сказала, поводься добре! — просичала Мама і боляче смикнула Аду за руку. Хтось із сусідів, що стояли поруч, обернулися на голос жінки, і вона тут таки натягнула милу усмішку.

— Не неси дурниць, — знервовано зашепотіла Мама, нахилившись до самісінького вуха Ади. — Бодай сьогодні, поки ми в гостях!

Дівчинка зітхнула. Жінка-без-голови підняла руку і легенько поманила її до себе. У Ади шкірою побігли сироти.

— У Вас таке чудове ім’я! А яка мила донечка!

Мальва ввічливо всміхалася та відповідала на привітання. Натовп діяв на неї гнітюче, але сусіди влаштували цю зустріч заради них з Адою, в честь переїзду — хіба вона могла відмовитися? Лишалося лише тиснути руки, дякувати та слідкувати, аби ця невгамовна дитина не втягнула їх до халепи.

Ада чіплялася за її спідницю, ніби потопельник за рятувальне коло, і з усіх сил відверталася від пустого столика під стіною. Мальва проковтнула роздратування: не зараз. Треба просто пережити цей вечір. Ще пара годин, і все.

— Ось, Ваш мохіто, — пробурмотіла Ольга, худорлява висока жінка з витягнутим обличчям, схожа радше на якогось єгипетського бога, ніж на людину. Вона протягнула Мальві келиха і недбало махнула рукою: — Сподіваюся, Вам тут подобається?

Мальва зрозуміла, що мова не про будинок.

— Дуже милий район, справді, — з готовністю відповіла вона і зробила ковток. — Думаю, Ада буде щаслива рости тут. Чи можу я якось допомогти громаді?

Ользі це питання дуже сподобалося. Вона розпливлася в кривуватій усмішці і гучно промовила:

— Пропоную всім спуститися у вітальню і нарешті перейти до міцніших напоїв!

Мальва спробувала відмовитися, але жінка стисла пальцями її плече — мабуть, це був прояв дружніх почуттів, — і розчинилася серед інших гостей. Мальва коротко зітхнула і обернулася навколо.

Ади ніде не було.

Мальва швидко перетнула кімнату, тоді вибігла надвір. Де це дурне дівчисько? Господи, у неї була лише одна задача — просто мовчки стояти поруч і нікуди не відходити! А що, як…

— Що Ви робите? — почувся голос Ольги.

Мальва обернулася.

— Ви не бачили Аду?

— Ох, люба, — форкнула жінка. — Вона вже в підвалі.

— В підвалі? — тупо перепитала Мальва. В голові паморочилося.

— Так. У вітальні. Разом з усіма. Ходімо.

Голова важчала, до горла підступала нудота. Дарма вона випила алкоголю. Дарма вони сюди прийшли! Потрібно знайти Аду і йти додому.

Сусіди поплескували її по плечах, пропускаючи по сходах вниз. Хтось зашепотів про “вмістилище”, і Мальва смикнулася, обертаючись.

Знову Ольжине обличчя. Господи, яка ж вона потворна! Зморшкувата шкіра розпливалася, стікала з кісток, а тоді знову опинялася на місці.

— Де Ада? Що ви з нею… Нам треба додому, — пробелькотіла Мальва, осідаючи.

— Тихіше, — прошепотіла Ольга.

Люди навколо почали вдягати білі маски — чи це їхні обличчя перетворювалися на безформну глину?

— Не чіпайте її, — простогнала Мальва. Ольга посміхнулася.

— Мам?

Ада стояла над нею — бровки збентежено зведені, волосся розкудлане, очі заспані. Мальва підхопилася, роззираючись. В будинку панували пустка й тиша. Мальва згребла доньку в обійми, міцно притисла.

— Де ти була? Трясця… Ніколи більше так не роби!

В животі розгортався тугий клубок болю й нудоти. Чим ці бісові люди її накачали?

Вони вибігли з порожнього будинку в туманний холодний світанок. Аду доводилося тягнути силою — дівчинка пручалася і борсалася, а тоді висмикнула руку і гримнула:

— Поводься добре.

Голос доньки був дивний, розкотистий. Мальва збентежено поглянула на неї.

— Що…

Очі Ади були чорні, без зіниць.

У неї взагалі не було очей.

Нутрощі скрутило новим спазмом, щось поповзло попід шкірою. Мальва скрикнула, падаючи на коліна. Живіт під її долонями надувався, наливався болем — воно копало зсередини, борсалося, рвалося на волю.

— Бог народиться — і Світ паде, — прогуркотів голос Ади.

Тої ж миті живіт луснув і Мальва заверещала від болю.

А тоді урвалась.

Ада опустилася на коліна, дістала з ще гарячого черева матері безформне брунатне створіння. Воно відкрило десяток очей, кліпнуло врізнобій, сфокусувалося на дівчинці.

Весь світ затамував подих, ніби боячись, що Він почує.