Ася

Коли я ще навчався в університеті, то не одноразово проходив практику в школі. Спілкувався з дітьми, проводив для них різноманітні тести. Нічого цікавого. Іноді до мене приходили учні старших класів зі своїми проблемами. За звичай, школярі соромляться розказувати про свої переживання старшим. Але до мене ходили на консультації. Не одноразово помічав, що до мене тягнуться люди. Викликаю довіру, мабуть. О т і приходили. Як же мені тоді набридли були одноманітні випадки з підлітковим не розділеним коханням і розповідями тих, кого не розуміє цілий світ, а вони всі такі стражденні. Здавалося, чого ще можна очікувати від школярів? Але не у всіх учнів були такі прості проблеми.

Була в мене на практиці одна дівчинка, Ася. Близько 13 – 14 років. Повна сирота. Жила вона з бабусею. Її тато, алкоголік, одного разу повернувся додому п’яний настільки, що вже не впізнавав людей. На прохання принести пляшку, мама Асі йому відмовила, за що той побив її до напівсмерті і влігся спати з цигаркою в руці. Квартира згоріла. Експертиза показала, що батьки дівчинки згоріли заживо. Під час скандалу, Ася втекла з дому, тому вона майже нічого не бачила. Але випадки побиття її і мами п’яним батьком бували не одноразово.

Дівчинка ні з ким в школі не розмовляла, друзів в неї не було. За словами вчителів, вчилася вона добре. Але завжди знаходилась десь глибоко в собі. Була дуже не уважною і розгубленою. Ні з ким не конфліктувала. На перервах читала книги і постійно щось записувала, вела щоденник.

Не просто було до неї знайти підхід. В дитини травма, з такими дуже важко працювати. Вона не хотіла нічого розказувати. Тільки наголошувала, що мама завжди з нею. А я і не намагався її переконати в зворотному. Якщо дитині так легше справитися з втратою, нехай так і буде.

Чим більше ми розмовляли, тим більше я сумнівався, що в дівчинки немає серйозних проблем. Вона не заспокоювалась, уявляючи, що мама поряд. Її навпаки це лякало. Жодної згадки про батька, його вона не любила. А до мами була дуже прив’язана. Ася розказувала, що бачить маму перед сном кожного вечора, та стоїть поруч з ліжком, наче вкладає доньку спати. На прохання описати того, кого дівчинка бачить, вона казала, що мама приходить в тому ж одязі що тоді, в останній день свого життя. Обличчя в неї серйозне, не зле, але й не усміхнене. Слідів опіків і побоїв також немає.

Я думав спочатку, наче Ася просто запам’ятала образ матері, коли бачила її востаннє. А приходила та кожного вечора, бо дівчинка про неї думала. Через дитячу психічну травму спогади про маму перетворилися в галюцинації. Принаймні, книги з психології такий розвиток подій і пропонують.

Я запропонував Асі знайти друзів в школі чи за її межами. Дівчинці потрібне спілкування з однолітками. Тільки та на відріз відмовлялася. Казала, що не хоче ні з ким дружити і їй ніхто не потрібен. Тоді я запропонував свою кандидатуру, так як Ася тільки зі мною могла почуватися більш-менш вільно і невимушено.

За якийсь час спілкування, мама не зникла. Навпаки, почала приходити в школі і навіть іноді, за словами дівчинки, під час розмови зі мною. Наче та її відгороджувала від мене. Дівчинка тому й боялася з кимось дружити. Мама їй забороняла. Не хотіла ділити доньку ще з кимось.

Одного разу, під час сеансу, я наливав Асі чаю і випадково торкнувся її. В той же момент раптово відсахнувся. Було відчуття, наче торкнувся вогню. В кімнаті різко стало холодно. Поглянув на дівчинку. Вона плакала. Намагаючись заспокоїти дитину, підійшов ближче. Ася закричала. Хотів торкнутися її руки, але в ту мить зап’ястя пронизила біль. Переді мною стояла жінка. Її очі палали вогнем. Вона просто стояла і тримала мене за зап'ястя. Не казала нічого. Дівчинка продовжувала сидіти і плакати. Я різко вирвав руку і все зникло, а дівчинка встала і вибігла з кабінету.

Наступного дня Ася не прийшла до школи. Кілька наступних днів також. А потім в мене закінчилась практика. Я більше дівчинку не бачиш жодного разу, хоча іноді ходив попри її школу з надією зустрітись.

Ця подія відбулася дуже давно, але досі на моєму зап’ясті можна побачити опік, у якому чітко проглядаються сліди пальців, що стискають руку.