Старі фотографії

Цю історія мені розказала одна літня жінка в селі, куди я приїжджала літом до бабусі. Про цю жінку казали, що вона біснувата, говорить не відомими мовами і чортів бачить. Не знаю, для чого вона мені це розказала. Напевно тому, що з нею ніхто не хоче водитися, от вона і знайшла собі, з ким поговорити.

Колись давно, напевно у сімдесятих це було, можливо і давніше. Жінка казала, що все бачила сама, ще в дитинстві. Тоді в селі люди були якісь більш дружні. На весілля і поминки збиралися цілим селом. А дітей, щоб не лишати самих вдома, брали з собою. Так і її батьки взяли на похорон. Вона тоді ще була малою, не розуміла до кінця, де знаходилась. Їй стало скучно і вона шукала собі, чим би зайнятись. Люди підходили до гробу, щоб востаннє попрощатися із померлим. А ця мала ходила по кімнаті і щось собі шукала. Аж раптом надибала шафу з книгами. В той час це було рідкість. Покійний був досить багатим, міг собі дозволити не велику колекцію книг вдома.

Мала витягнула одну і почала гортати. Ніхто не звернув уваги, коли та чхнула від пилу, який піднявся в повітря з полиць.

Прогорнула одну, взяла іншу, а ту поклала поряд. Її огортав пил, який вже літав у повітрі по всій кімнаті, але дорослим було не до неї. Наскладавши кілька книг на підлогу, полиця стала порожньою. Дівчинці книги набридли і та почала малювати пальцем по пилюці. Поки її палець не наткнувся на щось, сховане під шаром пилу. Це були старі поляроїді фотографії. Їх було чотири. Хоча мала не знала, що таке фото, тому ці картинки привернули її увагу.

На першій можна було роздивитися групу чоловіків в шинелях. Фотографія покійного з армії, нічого дивного, окрім того, що в той час це було надто дорогим задоволенням.

Ну другій картці був покійний, ще в молодості. Разом з якимось чоловіком вони вдвох рибачили. Перегляд фотографій нарешті привернув увагу дорослих до малої, і кілька людей підійшли ближче. В тому числі і вдова покійного. Виявилось, на фото був армійський друг покійного, якого на той час вже також не було з нами. Він часто приїжджав в гості, вдова його добре знала.

На третій фотографії покійний сам, на фоні озера. Тримає в руці весло і усміхається. Вдова і кілька родичів аж сльозу пустили. Чоловік на фото був таким молодим і щасливим. Але сльози лилися не довго. До того часу, поки дівчинка не взяла останню фотографію. Всі уважно її роздивлялися, а вдова покійного закричала в істериці і втратила свідомість. Ніхто не зрозумів, що сталося. На фото були молоді чоловік з жінкою, в яких можна було впізнати вдову і покійного. Чоловік тримав жінку за плече і вони, ледь усміхнені, дивилися в об’єктив. А трохи позаду стояв чоловік з попередніх фото. Весь мокрий, ніби щойно з води виліз. Обличчя якесь перекошене, а сам дуже блідий весь, наче фото було трохи засвіченим в тому місці.

Дівчинка ще розглядувала фотографії, коли дорослі кинулися до старої, приводити її в почуття. Все обійшлося, але люди почали розходитися і батьки забрали малу додому. Довгий час вона не знала, що тоді сталося, про цей інцидент старалися в селі навіть не згадувати. Тільки мала забрала останнє фото з собою, довго його роздивлялася, але нічого такого в ньому не помічала. Йшли роки, а фото вона зберігала. Як і спогади про той вечір.

Тільки через багато років, коли вже і стара давно померла, дівчина дізналася, в чому справа. Виявляється, вдова добре пам’ятала, коли було зроблене останнє фото. І друг покійного в той час вже кілька років був мертвим. Він втопився, коли вони з її чоловіком ходили на рибалку.