Жасмин

Поліні завжди подобалося допомагати татові ремонтувати всілякі речі. У свої сім років дівчинка добре знала різницю між звичайним цвяхом і дюбелем та між пласкою і хрестоподібною викрутками. За це й заробила від батьків кличку «хлопчика-Полінки». Комусь може здатися, що це не так вже й важко, але зазвичай дівчатка її віку краще розбираються у ляльках Братц та Барбі, аніж у різних типах викруток. Натомість Поліні подобалося бути сторожем для дрібних деталей, які батько так часто боявся загубити, чи просто подавати йому інструменти, коли він сам був не у змозі до них дотягнутися.

— Доню, люба, можеш, будь ласка, принести мені з гаража ще два отаких сірих дюбелі?, — батько витягнув з кишені свої потертих джинсів для демонстрації один дюбель із вкрученим у нього саморізом.

Дівчинка уважно роздивилася на наочний екземпляр у батьковій руці, а тоді, схвально кивнувши, вибігла з кімнати, залишивши того стояти на стільчику із картиною в руках. Радісним підскоком Поліна добігла до гаража та забігла всередину крізь відчинені ворота. Не гаючи часу, вона відправилася на пошуки необхідного до одного із батькових ящиків. Дрібні цвяхи та анкери дзвеніли металом, поки вона копирсалася у старій банці з-під кави із різноманітним залізяччям. Раптом позаду почулося голосне сопіння.

Жасмин, їх улюблений лабрадор, була доброю собакою. З’явилася вона у них вдома три роки тому, на четвертий день народження Поліни, й відразу стала вірним членом їх невеликої сім’ї, отримавши своє ім’я на честь персонажа Дісней. Жасмин любила гратися своїми іграшками, які їй так часто купляли, ніколи не гавкала та не гарчала на своїх і завжди лягала Поліні біля ніг, коли вони разом вечеряли. Однак сьогодні собака почувалася явно зле.

Почувши, важке дихання Жасмин, Поліна облишила свої пошуки та стурбовано попростувала до неї, витягнувши праву руку вперед, щоб погладити її.

— Жасмин, ти чого? З тобою все добре?

Собака стояла, хитаючись, у дивній присадкуватій позі, розвернувшись у пів оберта до дівчинки, щоб сонце не подразнювало очі. Її пащеку перекривив макабричний вискал, гострі ікла, які Поліна, здається, раніше й зовсім не помічала у грайливої та лагідної Жасмин, загрозливо визирали з морди. Дівчинка зробила ще кілька кроків до пса, проте вже не таких впевнених, не опускаючи руку, та враз застигла на місці. Гаражем розійшлася луна від приглушеного гаркоту собаки. Собаки, яка ніколи не гарчала.

Гаркіт гучнішав, перетворюючись на рик, ніби від двоциліндрового мотора Harley-Davidson’а. Тепер вже Жасмин ступала повільно до своєї маленької господині, яка ніби приросла ногами до землі посеред гаража. Шерсть собаки наїжачилася, тіло напнулося як гітарна струна, а з очей стікали не то сльози, не то в’язкий слиз. Та не це найбільше злякало Поліну. У якій жахливій небезпеці вона перебувала, дівчинка зрозуміла лише коли помітила, як з вискаленої пащі її доброї Жасмин на підлогу капала біла піна.

Першим імпульсом було закричати. Хотілося покликати на допомогу маму, тата, сусіда дядька Петра, якого вона помітила дорогою до гаража, будь-кого. Однак Поліна стрималася. Голосний крик міг спровокувати собаку, подразнити її і без того розтерзане чуття. Дівчинка зробила обережний крок назад. Натомість Жасмин, не перестаючи гарчати, зробила два кроки їй на зустріч. Танцюючи такий дивний собачо-людський вальс, вона знову гралася зі своєю господинею, тільки тепер її ігри були іншими, не такими як завжди.

Поліна помалу задкувала, не наважуючись видати жодного зайвого звуку. До залізного столу із батьковими інструментами, на який вона могла б спробувати залізти, залишалося кілка кроків. Втім, вона не була до кінця впевнена, що їй це допомогло б. Поліна не раз бачила, як високо її Жасмин могла скакати за тенісним м’ячиком, яким вони так часто грали. Крок назад. Глибокий тремтливий вдих, рваний, неспокійний видих. Ще крок. Не відводячи погляду від собаки, Поліна спостерігала, як її задні лапи повільно згиналися, м’язи випинали на тілі, виднілися навіть крізь наїжачену шерсть. Рев, що досі не припинявся ні на мить, раптом стих. Жасмин готувалася до стрибка.

До тями дівчинку привів дзенькіт татових інструментів на ржавому металевому столі, на який вона щойно наштовхнулася спиною. Швидкий ривок назад, Поліна спробувала вистрибнути на стола. Проте собака, якою керувала сліпа, непояснена злоба, виявилася прудкішою. Гострі ікла вп’ялися у тендітне передпліччя, різко стягуючи дівчинку назад. А тоді світ залили кармінові ріки.