Її безсоння

  Ольга змучено сперлась на спинку розхлябаного стільця, заплющив очі. Тільки що вона закінчила працювати над матеріалом до завтрашніх пар. Старий ноутбук нудно гудів. Годинник в кутку екрана висвітлював пів дванадцятої ночі. Спати лишалось приблизно шість годин. Проте для дівчини ця інформація не мала жодного значення.

  Сидячи зі складеними між стегнами долонями, вона закинула голову доверху, потупившись у поїдену грибком пожовклу стелю. Колись вона була біла. Колись... хіба в ті часи, коли цей гуртожиток тільки збудувався. Проте важко повірити, що подібна клоака взагалі могла, навіть теоретично, виглялати хоч трохи охайно.

  Вона посиділа так кілька хвилин і вимкнула техніку. В малій кімнаті стало неприродньо тихо. Ольгу пробрали дрижаки - опалення вимкнули одразу, як календар показав березень. Це місце не вирізнялось особливим гуманізмом до своїх мешканців. Бісова діра, за яку шкода віддавати навіть ті копійки, що платять батьки дівчини.

  Вона підвелась і поклала ноутбук разом з книжками до шафи. Її погляд впав на застелену колючим пледом металеве ліжко і очі її неприязно зіщурились. Треба вкладатись спати.

  Ольга вийшла з кімнати у порожній темний коридор і попрямувала до вбиральні. Тут було ще холодніше ніж в кімнаті. Пальці кінцівок неприємно поколювало від холоду, кутання у халат ледь допомагало. Вона потирала руки, сидячи на унітазі, проклинаючи це місце.

  Справив потребу, вона повільно пішла назад. Темрява довкола здавалась в'язкою, як лакричний сироп. Вона не давала Ользі сонливого спокою, навпаки, тільки дратувала. Вона ненавиділа темряву, в ній вона почувалась до бридкості безпомічною.

  Закрив двері у кімнату на ключ, дівчина розстелила ліжко, яке було для неї нічим іншим, як місцем тортур, на кшталт диби. Тільки замість рук і ніг тут розтягувались її нерви. Вона не могла спати. Місяць її долала нескінченна тривога, підтримувала в ній нездорову активність. Дівчина ладна була вже померти, тільки б не відчувати на собі цю сонну неповноцінність…

  Телефон показував півтретьої ночі. Ольга крутилась в ліжку, все було не так: з подушкою шия болить, без неї незручно; ковдра колюча, жарка, а без неї холодно. Вона перекрутилась на спину й втупилась в освітлену вуличним ліхтарем стелю. По ній білою рискою ковзнуло світло фар. За вікном загарчало авто і вмить заглухло. Нічна тиша. Для дівчини вона стала звичнішою за гамір дня. Вона закрила очі, без сподівань розплющити їх при світлі ранку. Зараз вона полежить і знову почне крутитись, думаючи, чи варто купити снодійне.

  Вона відкрила очі. Власне, це усе, що їй вдалося зробити. Вона не могла поворухнути і кістлявим пальцем, так ніби він важив як ціле ліжко. Жоден м’яз не підкорявся її волі, тільки мутні очі бігали туди-сюди. Перш ніж дівчина зрозуміла, в яку пастку вона потрапила, серце її боляче стиснуло в нападі циклопічної тривоги і всеохоплюючого жаху. Думка світилась посеред її свідомості холодним світлом: «Темрява довкола, в ній ти як на долоні. Ти не захистиш себе». Дівчина відчувала, як під горлом калатає її серце, як нерви намагаються пробудити спляче втомлене тіло. Все марно.

  А потім прийшло воно. Вилізло з під ліжка щось, чорне, людиноподібне. Воно чіплялось за ковдру, тягнучи її вниз на підлогу. Ольга чула як просідає матрац під натиском чогось родом з кошмарів, як здригається ліжко від незграбних рухів довгих кінцівок. Ковдра м’яко впала на підлогу, оголяючи безпорадне тіло. Істота охопила одну її гомілку, другу, потяглось доверху, навалюючись своїм тілом на тонкі кістки. Було неможливо дихати. До носа доносився гнилісний сморід.

  Яйцеподібна голова істоти була коло пупка. Довгі пальці хапались і скребли дівочі ребра. Воно зупинилось і Ольга подумала що скоро настане кінець. Але замість цього вона відчула гострий роздираючий біль. Її очі вловили відблиск жахкої білизни, перш ніж вона вгрузла в її черево. Дівчина щодуху заверещала б, але все що вона могла, це відчувати різнобарвний спектр болю й мокрі гарячі доріжки в себе на щоках. Воно її пожирало, таку безпомічну й слабку. Вигризало її органи, давилося плоттю, упивалося кров’ю. До гнилісного смороду примішувався запах крові і калу.

  Її рука міцно, до хрусту кісток, стиснула простирадло. Ноги скручували судоми, горло душилось в вереску. Вона могла рухатись, її тіло оговталось! Але це не врятувало. Темрява дістала її, коли вона була найслабшою. Істота нікуди не зникла. Останнє що чула дівчина, це плюскіт власної крові.