Паразит

Четверо роботяг, після роботи сиділи в барі і вже пропускали по другій літрі світлого медового.

- Щось Едика давно не видно, - сказав Марк.

- Ну. Зачастив він у спортзал, і про нас забув.

- Може на роботі завал?

- П'ять років не було, а тут раптом? Начальник наче в нього не змінився.

- Чим йому заважає пивний живіт? Навпаки — це гордість.

- Так якби він у нього дійсно був, а то так тільки початкова стадія. От у мене і Марк погладив свій округлий живіт.

- І не кажи. До речі він тобі не розказував, про гормональний ефект естрогеноподібних речовин, що містяться у хмелі.

- Гормональний зрозумів, а що за друге слово?

- А біс його знає. Давай ще по одному чи ти твоя вже зачекалась, - Степан задумався на пів секунди, а на другій долі вже кричав: Галя ще по одній.

Двері шинка відчинились і худорлява особа, невеличкого зросту переступивши поріг сіла за одвічне місце Едика. Чоловіки переглянулись між собою і жартома спитали:

- Тебе часом не Едик звати?

- Степан. В тренажерці не худають, а переганяють жир у м'язи.

- Та йди ти. - вже йому відрізав Степан. Та худорлявий не розгубився.

- Ні я не Едик, але знаю його.

- Колега по роботі? - спитав вже суворішим тоном, адже довіри худорлявий не вселяв.

...Едуард хотів позбутися пивного живота і придбав місячний абонемент в тренажерний зал, потім ще місячний, а живіт нікуди не зникав. Як так. Сам по собі Едуард не був жирним але й не був худим. Видно, що колись він займався спортом. Певно до тих пір поки не поступив на економічний. Далі було студмістечко, нові знайомства і море пива.

Так тривало два місяці. Тренажери, тренажери але й від пива він остаточно не міг відмовитися. М'язи з'являлись скрізь, а от живіт не зникав. Він перестав ходити в шинок, щоб було менше спокуси і товариші не глузували з нього, адже цього він не переносив. Та все це був самообман, адже пиво все рівно раз через раз було в його бокалі, тільки в домашньому. І ось після чергового тренування, він перебрав вже не світлого, а міцного та вирішив вспороти собі живота. Під час перегляду матчу Динамо Київ він пішов на кухню і взяв ножа, повернувсь в коридор і став перед дзеркалом роздивляючись свій живіт. Злість, аж закипала.

- Коли ти вже зникнеш? - і всунув ножа в живіт, де знаходився товстий кишечник. Долоні стали червоними, та алкогольна анестезія діяла. Сумнів різати далі зупинив його на мить, як раптом на калюжі крові він побачив невеличкий силует.

- Дякую, - силует поволі відокремлювався від калюжі.

- Що? - не міг повірити своїм очам Едик.

- Дякую, що передчасно звільнив мене, твої тренажери ледве не вбили в утробі, а тут свобода. Едуард вже стояв на колінах чи то через біль чи хотів придивитись до маленького чоловічка, який виріс із калюжі його крові.

- Ти справжній? Мені не привиділося?

- Скільки запитань, краще зробимо по моєму, - силует засунув свою невеличку ручку і по одній кишці почав тягнути на зовні. Спершу Едуард пручався, кидав силует об стіну, раз, другий та сили поступово покидали його. На третій кишці він здався...

- Ей ти, до кого звертаюсь? Ти звідки його знаєш, по роботі?

- Можна й так сказати. - З прихованою посмішкою відповів худорлявий, чекаючи своїх братів назовні.