Підвал

 Рев двигунів в цю ж мить замовк. Фари автомобіля горіли жовтуватим відтінком, що слугували великим ліхтариком, адже навкруги була непроглядна темрява. Із автівки вийшла постать з майже двух метрів у зріст. Павло зазирнув у свій смартфон. Застосунок Google Maps показував, що він прибув у призначений маршрут. Після цього, недовго покопирсавшись в кишені, хлопець видобув лист. На огорожі будинку, біля якого той зупинився, виднілася назва вулиці і номер будинку. Все сходилось.

 Після буднього дня, втомлений Павло, як зазвичай, став копатися у своїй поштовій скринці. Там завжди було пусто, але в цей день знаходився лист, який був вже у достатньо поганому стану. В листі вказувались дві адреси: адреса відправника та адресата. Сам зміст був достатньо коротким, але справляв враження неймовірного подиву та сильного жаху. "Рятуй": от що було написано. Павло сидів за столом в шоковому стані. На жарт було не дуже схоже, бо написан був лист… кровью. "Нічого не станеться, якщо я поїду за цією адресою, аби дізнатися, чи справді потрібна допомога"– подумалося Павлові, напевне паніка найбільше зіграла роль у цьому рішенні, тому вирушив у дорогу.

 Будинок та вся його прилегла територія виглядала занедбаною, наче тут ніхто і не жив. Ні звичного гавкання собак тут або ж у сусідів, ні світла у будинках в межах кілометри два, ні ознак людей, навіть не чутно цвіркунів, які співають серенади у цей час. Неприродна тиша, наче на кладовищі. Та молодик все ж вирішив перевірити, що відбувається в самому дому. Повільно і тихо, Павло обережно підходив до будинку. Двері були відчинені, немов вони мене чекали весь цей час і запрошували зайти всередину. Нога опустилась на одну із дошок, яка була устелена на підлозі, яка під вагою тіла заскрипіла. Одночасно із цим, двері будинку гучно зачинилися, чим наполохало Павла і той чимдуж забіг в глиб кімнати. Павутиння, то тут, то там, обплітали юнака. Той ще дужче налякався, адже має арахнофобію, і взявся обтрушувати себе, знімаючи невидимі нитки. У будинку досі було темно, але очі потроху стали звикати до темряви, завдяки чому Павло зміг знайти вмикач. Клацнувшись, нічого не відбулося. Він повторив цю дію декілька разів та облаявся. Згадав, що в нього є телефон. Але мобільник вперто не хотів вмикати функцію ліхтарика, тож довелося поставити яскравість самого екрану на максимум і таким чином підсвічував собі під ноги.

 Першою кімнатою, що трапилося на його шляху, була вітальня. Дуже навіть затишно облаштована, якщо не зважати на павутиння. Диван, такий великий, що вільно вмістить шість людей. Невеличкий столик з натурального дерева. Телевізор, який був таким старим, що ніхто зараз і не згадає, що він узагалі існував. Праворуч була кухня, але надто порожня: ні продуктів, ні посуду, ні інших непотрібних дрібничок. В лівій стороні розташовувалась маленька спальня. І підвал, з якого лилося світіння лампи розжарювання. "Напевно, там знаходиться людина, якій потрібна поміч". Тож Павло, хоч і з певним острахом, та все ж спустився в підвал. У Павла підвал викликав не найприємніші почуття, адже запах огидної сирості та плісняви, відчуття небезпеки у цій частині будинку, проникали в його тіло, даючи відчувати страх ще більше. Він вирішив підійти ближче до полиці із консервацією. Звичайні банки зі звичайною закруткою. Але одна була заповнена… павуками??? Налякавшись від жахливої несподіванки, Павло перечепився через ноги. Маленькі лапки мерзених істот вмить заворушилися. Вони відчули його. Це був поганий знак. Павлу теж так здалося і тому вирішив якнайшидше дременути з цього місця. Неважливо, чи був тут хтось, головне – аби мене тут ніколи не було. Та дверцята єдиного виходу були намертво зачинені. "Та ви знущаєтеся?!". Але як він не старався, їх неможливо було відчинити без сторонньої допомоги. У правому боці теж був підвал і достатньо видовжений. І, можливо, там хтось був!

–Агов!!- безмежно радіючи, вигукнув Павло.

Та наблизившись, він знову перелякався. Бо побачив… труп. Але це ще не було найстрашнішим. Адже черево невідомого трупа було заповнено личинками павуків. Павлу стрімко захотілося блювати від побаченого та останнє його добило, і в переносному, і прямому значенні. Адже перед ним нависала велика самиця-павучиха. Пронизливий зов, що знищили барабані перетинки. Личинки вмить вилупилися і наближалися до нього, а самиця зв'язала йому ноги своїм павутинням. Той несамовито закричав і рот заполонили павучки.