БОЮСЯ ШТРИХКОДІВ

В сімнадцять років мені подобалася п’ятнадцятирічна Ліана, але бракувало мужності підійти. Не знав чи їй подобаюся. Тому не хотілося почути від привабливої дівчини відмову.  

 Якось сиділи у двадцятирічної вдовиці Єви. Часто по вечорам приймала молодь у ся. 

За п’ять хвилин дванадцята ночі. 

– Недавно дізналася, що, – сиділа на постелі у червоній майці Єва, в ліжку-гойдалці колихала однорічного сина, – як тричі обійти хижу, стукати після кожного разу у вікно і казати, що тут…Спи Артурчику.

Малий у гойдалці прокинувся.

– І чорта можна увидіти, – продовжила мати одиначка.

– Кому треба, – сиділа навпроти на стільці у коричневому піджаку 14-річна Сіндія, – клятого чорта?!

– Не знаю, – глянула господарка дому на мене і Давида, – але хлопці мали бо довести нам, що сміливі.

– Моя Сіндія, – стояв у білій сорочці п’ятнадцятирічний Давид, глянув на свою кохану, – знає, що смілий і мені не треба їй доводити.

– Так, він у мене такий, – взяла за руку Давида Сіндія, тепло глянула на нього.

– Я вийду, – сидів на стільці навпроти Ліани у джинсовому костюмі я, мимоволі глянув на неї.

– Не боїшся, – допитливо глянула на мене Єва. – Можеш з Давидом вийти, але тоді маєте обходити хижу один другому назустріч і мовчки.

– Ні, сам, – пішов я до дверей.

Вийшов.  

 Обійшов хижу раз, пак другий. Далі було страшно робити третє коло. Але вернутися до хижі не міг, бо там сиділа з кучерявим чорним волосся Ліана. Не хотілося бути в її очах розмазня.

 Обійшов хижу втретє, стукнув у вікно, сказав, що тут. Після сього зоряне небо стало темним. Я опинився в темряві. Тіло, наче паралізувало. Не міг ворухнутися. Відчував присутність когось.

– Не бійся, – почув думки чоловічого голосу.

 Перед собою увидів темну тінь у вигляді чорної вівчарки зі трьома головами.

– Ти хто? – питав думкою я.

– Я, – представлявся собацюра, – чорт.

– Чого хочеш, чорте?

– Ти мене викликав.

– Там Ліана, Єва казала…,– губився я в думках.

– Вклонися мені, – пропонував нечестивий.

– Ти з дубу упав?! – сердився я. – Хочеш, бо перед тобою поклони бив.

– Скоро на Землі буде великий потоп, півсвіту піди підводу, – пророчив співрозмовник, – і люди будуть думати, що се кінець; тоді відправлю свого сина, дам йому силу зупинити воду.

 Я дивився на триголового і згадував Слова Ісуса Христа, Він сказав, що Я прийшов, але ви мене не прийняли; прийди той, котрий буде називатися Моїм іменем і ви його приймете.

– Мій син змінить світ, уже не буде війн; кожен, котрий у нього повірить на руку або на чоло виб’є його знамення, – продовжив той.

– Ніхто не буде вибивати знамення твого син, – сказав я.

– Людство уже до сього ідуть: – запримічавав чорт. – Знамення мого сина-се для людей будуть паспорти, банківські картки, ключі від дому і автомобіля.

 І я згадав, що написано в Об’яві Нового Заповіту, там сказано, що той, котрий буде вибивати на руку або на чоло своє знамення звіра, той Царства Божого не побачить.

– Що вклонишся мені? – уточнив він.

– Відійди від мене, сатано! – відповідав я.– Омитий кров’ю Ісуса Христа і ти не маєш права.

– Колю, зайди до хижі,  – вийшла Єва, увімкнула лампу надворі, – бо я пожартувала.

Світло розвіяло темряву.

Я зайшов до хижі.

– Колю, не треба було виходити, – мовила до мене у червоній блузі з довгими рукавами Ліана.

Мигцем глянула на мене і всміхнулася. Се мене надихнуло на підкорення нових вершин.