Я голодна

-       Я голодна.

-       Знову?

-       Вибач, мамочка, - худенька дівчинка у сіро-зеленій довгій сукні опустила голову і нервово посмикувала ніжкою.

Висока темноволоса жінка довго зітхнула:

-       Ну добре, пішли.

Липневе сонце палило нещадно. Від розпеченого асфальту піднімалися гарячі струмені, здавалося, що попереду мерехтіли міражи. Жінка з дівчинкою років п’яти повільно йшли узбіччям, праворуч виблискувало київське «море», ліворуч зеленів молодий ліс. Коли з міражу вигулькнув і наблизився абрис машини, жінка підняла руку у традиційному жесті автостоперів – підвезіть.

Машина – великий сірий позашляховик – зупинилася, плавно опустилося переднє скло.

-         На Київ? – чоловік за кермом був в машині один. – То сідайте.

-         Так, - відповіла жінка і посміхнулася, - дякуємо вам!

Вона відкрила задні дверцята, усадила малу, на деякий час затримавшись, шукаючи ремені безпеки.

-         Та я не літаю, - сказав чоловік, побачивши у дзеркало, що жінка роздивляється, де замок.

-         А решта водіїв?

Чоловік хмикнув, але промовчав. Жінка тим часом знайшла замок, пристібнула малу і всілася поруч з водієм. Машина легко рушила. В салоні було прохолодно і пахло корицею від папірця-смердючки, що бовталася на дзеркалі. Колеса шурхотіли по гарній дорозі і здавалося, що весь світ зараз складається з цієї рівнесенької, як стріла, стрічки асфальту.

Чоловік скоса поглянув на жінку, що сиділа поруч і мовчки дивилася на «море». Одну руку вона тримала між стегон, міцно її затискаючи. Раптом вона повернула голову і вп’ялася в водія очима. Чоловікові здалося, що райдужки в жінки не було, суцільна чорна зіниця. Від жінки пашіло бажанням. «Це феромони» - мигнуло в голові колись почуте в ТікТок розумне слово. Його миттю кинуло в жар, у штанях раптом стало затісно, а машина почала гальмувати. Він поглянув у дзеркало: дівчинка сиділа із заплющеними очима, хоча й не спала.

-         Хочеш? – жінка потягнулася до водія і поклала руку йому на гульфік. – Бачу ж, що хочеш.

-         А мала? – хрипло спитав чоловік.

-         В неї РАС, їй пофігу.

-         Рас-рас, як чутно? – гигикнув чоловік.

-         Аутизм, реальність її не цікавить, - жінка через щільну джинсу стисла набряклий член, - зупиняйся, поки є ліс.

Машина проїхала ще трішки і звернула на ліве узбіччя до посадки. Чоловік з жінкою вийшли і пішли трішки глибше у ліс. Як тільки хлопнули дверцята, дівчинка розплющила очі, повернула голову у напрямку дорослих і раптом облизнулася. Вона відстібнулася, майже безшумно відкрила дверцята і вислизнула з машини.

Чоловік у шаленому запалі притиснув жінку до стовбура дерева і цілував їй шию. Його руки то стискали їй груди під тоненьким шовком сукні, то мандрували по стегнам і сідницям, то намагалися розстібнути ремень джинсів. Він хотів цю жінку, хотів до нестями, і вірив, що зараз ось-ось стане повністю щасливим.

Через його плече жінка помітила, що дівчинка стоїть вже майже поруч з ними і раптом штовхнула чоловіка спиною на землю. Миттю всілася зверху, притисла його стегнами, а руками охопила шию.

-         Ох яка ти, - чоловік розкинув руки, - ну давай, бери ти, я потім.

Жінка нахилилася і вп’ялася в чоловіка поцілунком. Одночасно із нею дівчинка ковзнула до ніг чоловіка, узяла їх в руки і піднесла до рота. Маленьке дівчаче личко почало мінятися: рот роз’їхався до вух, нижня щелепа опустилася так сильно, що майже лягла на худеньку грудку, і обидві ноги чоловіка вмістилися до рота, повного довгих гострих щучиних зубів. Повільними, але міцними ривками діафрагми дівчинка прийнялася втягувати тіло чоловіка в себе. Шкіра на її шиї розтягувалася, проступали пульсуючі судини, грудна клітка огидно хрустіла, ритмічно розсуваючись та стискаючись.

Він намагався боротися, але ніяк не міг скинути з себе жінку, яка раптом обважніла і сиділа на ньому, наче скеля. Її руки продовжували стискати його шию, а губи – рота, так, що зі звуків було чутно тільки приглушене сичання. Вони рухалися одночасно: жінка переміщувалася вище по чоловічому тілу, яке повільно щезало у роті маленької потвори. Останніми істота проковтнула руки, які вже не смикалися.

Жінка стояла і дивилася під ноги, де на лісовій ковдрі з сухої хвої спала, згорнувшись клубком, маленька дівчинка у сіро-зеленій сукні. В руці вона тримала камінь і наче примірялася до удару.

-         Люблю тебе, мамочка, - крізь сон пробурмотіла дівчинка.

Камінь випав з руки жінки і з рота вирвався вий відчаю.