Казка про Пердунця

Жили собі дід та баба. У мирі та злагоді прожили майже все життя. А те, що сварились іноді й по кілька днів один з одним не розмовляли, то таке. З ким не буває.

Нажили будинок, ну як будинок, хатку глинобитну. Льох із закрутками. Курей з п’яток. І біль у попереку. Не нажили тільки дітей.

Одного разу пішла баба у ліс й перестріла таку маленьку й скоцюрблену Стару Ягу, що та була схожа більше на ляльку, ніж на людину.

— Підсади мене на пеньок, — попросила Стара Яга і баба допомогла.

Подякувала Стара Яга й спитала, що вона може для баби зробити. Розсміялась баба спочатку, а потім під пильним поглядом заплакала і пожалілась, що немає у них із дідом дітей.

— Навіщо вам діти? — потисла плечима Стара Яга, але навчила бабу як можна отримати бажане. 

Купити на повний місяць новий таз. Запарити чортополох, беладону та жовті сливи теплим коньяком. Підмитися тим і діда свого підмити. Випити на ніч по пів склянки кисляку й реп’яхової олії. На ранок обом навалити по купі в новий таз. Накрити кришкою, поставити у припічок. За три доби — колихати сина.

Зробила все баба, як їй Стара Яга наказала.

Три дні смерділо в хаті так, що очі виїдало. Три дні терпляче чекали дід і баба, появи сина. На четвертий день із самого ранку почула баба писклявий голос з припічку. Штовхнула діда в бік ліктем, сама прожогом кинулась до тазу, зняла кришку. В тазу лежав хлопчик розміром з мізинчик. Обережно взяла баба хлопчика на руки, сповила його, нагодувала молоком, яке начавила з власної цицьки.

Дід і собі не сидів склавши руки. Зробив для малюка люльку, напхав її соломою та вислав курячим пір’ям. Почали дід і баба доглядати сина. Малий набирався розуму не щоднини, а щогодини. Проте ростом не вийшов. Ледь бабі до коліна діставав.

Пройшов місяць. Пердунець почав вилазити з люльки.

— Слухай-но, діду, — якось попросила баба, — коли б не наступити нам на синочка нашого, бо ж страшенно мале. Зроби-но сопілочку, ми йому в дупцю засунемо. А я пиріжки з горохом кожного дня пектиму. Буде собі швендяти, пердіти в сопілочку, то хоч будемо знати де він. 

Погодився дід, вирізав з горіху сопілочку.

— Те-ле-ле, — грає сопілочка з кухні, то малий пити захотів, побіг до відерця.

— Те-ле-ле, — знову грає сопілочка, вже зі спальні. То Пердунчик спатки вкладається, подушки собі збиває.

Задоволені дід з бабою, спокійні за синочка.

Пройшов ще місяць. Наскучило малому вдома сидіти, став проситися у батьків на двір. Довго ті не погоджувались самого відпускати, боялись що або собака розжує, або курка заклює. Нарешті вмовив їх.

— Обережно будь, Пердунчику, синку! — сказала йому баба, — Не займай нікого. Далеко не відходь. І в сопілочку грай, ми будемо знати де ти.

— А раптом побачиш небезпеку, — додав дід, — бігом додому.

Вийшов на подвір’я Пердунець, озирнувся. Сподобалось йому. Виламав він собі соломинку, осідлав півня, й тільки: «Те-ле-ле!» загуло за ним. Поїхав світ дивитись, себе показувати.

Бачить по дорозі п’яний суне. Такий брудний, що з нього аж порохи сиплються. Воняє страшенно, бо не раз і не два обмочився був.

Пердунчик б’є півника соломинкою, підскакує до чоловіка.

— Добрий день, — заводить Пердунець із п’яним мову, — куди ноги ведуть?

— Доброго здоров’я, — відповідає п’яничка, — іду до Старої Яги, може дасть мені пораду як далі жити. Не знаєш, часом, де вона живе?

— Он там, посеред ставочку, — відповідає Пердунець й сопілочкою так протяжно: «Те-ле-ле!» виводить. Ніби насміхається.

Пішов п’яний до води й втопився.

Їде хлопчик далі.

Бачить таку товсту жінку, що в неї руки не опускаються, сторчма стоять на жирних боках.

Пердунець б’є півника соломинкою, підскакує до жінки.

— Добрий день, — вітається, — чи не до Старої Яги ідете?

— Добрий день, — дивується жінка, — а як ти здогадався?

— Та на вас подивився, — сміється до неї хлопчик. — Он там в підліску шукайте, на болоті.

А сопілочка його в дупці так і виводить: «Те-ле-ле, те-ле-ле!».

Пішла жінка до болота, загрузла й загинула.

Бачить Пердунець дитину. Б’є півника соломинкою. Підскакує.

— Здоров, — каже до дитини. — Куди прямуєш?

Аж тут повертається до нього не дитина, а Стара Яга.

— Та ось тебе, гівняшка шукаю, — хапає Пердунця за шию. — Тобі хто дозволив людей занапащати?

Й відкушує Пердунцеві голову. Кровища хлюпає. Замовкає сопілочка.