Чорна Жоржина 1958

   Напевно це ім’я лунало по всіх містах. На перших шпальтах було, на всіх вулицях. Лиш одна згадка зводила з розуму. Це лице, котре насичене гнівом та жагою до крові майже вбивало. Високий та стрункий, блакитноокий брюнет. Широкі очі, маленькі вуха та середній ніс. На його обличчі можливо є шрами, що є символом його гідності. Одягнутий можливо в чорну куртку, пальто. Вона звисає до коліна та закриває шию. Це все. Більше нічого невідомо про цю людину. Невідомо навіть місце народження, дата його, або навіть простих речей. Хто батьки, дід чи баба є? не відомо зовсім. Людина існує лиш у свідомості того, хто його боїться.    

***

   1958 рік. У маленькому селищі, що було бог знає де, сталося горе. Все село було вирізане. Від малого до старого. Не прості то були вбивства. Речі не вкрали. Все було на місці, навіть гроші, котрі тоді були важливими. Хоча їх і майже не було. Та все одно. Якась та й копійчина завалялася.

   Тиха, спокійна зимова ніч обірвалася. Життя двохсот душ різко перетворилася на пекло. Віяли люті морози та було жахливо холодно. Температура опустила нижче, ніж завжди була. Все грюкало та стукало. Вітер бив гілки, котрі в той час били будинки. Його замітав мороз та сніг. Його зносили вітри. Але він йшов та продовжував боротися з силами природи. У його кишені лежав ніж. Він був гострий та небезпечний, а ще дуже прудкий. Один поріз – людина мертва. Він вже перед ціллю.

   Вибив шибку, просунув руку в вікно, він відчинив засов, а потім прибрав палицю. Двері спокійно та тихо відкрилися. Перед ним постала ще одні двері. Вони не були закриті та легко відчинилися. На обморожене тіло впав душок тепла. Руки хоч і замерли та все одно не боліли. Не можна було, щоб вони боліли. Це не правильно. Біль лиш для слабаків.

   Перед ним за дверима постала піч, а потім дві кімнати. Перша, це була кухня. А інша спальня, що переділена стіною. Там точно була дитина. От як чув він.

       Ніж уже був у руках. Маленький та спритний помічник підійшов до ліжка та посік повітря. Сплячі батьки різко прокинулися від болю. Кучері матері залила кров, а батько борода обдалася червоною масою. Ще більша стала усмішка. Він стояв та радів, бо вони помирають. Просто взявшись за горло, їх кров витікала, а вони зробити нічого не могли. Батько помер перший, бо перший і отримав поріз. Глибший ніж у матері, та навіть довший. Через декілька секунд і вона відпустила дух. Два трупи лежало в ліжку та дивилися в стелю. Він ще раз посміхнувся та пішов до кімнати дівчинки.

   Та була повернута спиною до нього. Він обережно її повернув, що її маленькі оченята відкрилися, а потім бризнула кров. Він також перерізав їй горло. Вона навіть не встигла кричати. Крові було менше, та і тіло маленьке. Хвилина, та навіть і тієї не було, як дух дівчинки покинуло тіло. То була Христя, як потім стане відомо.

   У цього чоловіка була одна робота. У старших забирати гортань, а в молодших - серце. Маленьке невинне сердечко, що стало холонути, вирізали. Він тримав його в руці та насолоджувався видовищем. Батькам вирізав гортані, котрі стали символом мовчання на віки вічні.

   І так всю ніч. Він обійшов всі будинки, забравши всі душі.

   Діло назвали: «Чорна жоржина 1958». На честь того дня, коли він створив перше своє масове вбивство. Роками ховався та попався.

   Влада намагалася розколоти його. Намагалася дізнатися, де поділася одна жертва? Він зробив виняток? Не вбив, а забрав дитину, дорослу? Так, він забрав дитину. Новонароджене немовля зникло, коли ті прийшлися дивитися на тіла. Ні дитини, ні вбивці. Та посмішка не зникала з лиця. Вона навіть стала повнішою.

   1983 рік. Двадцять перше серпня став останнім днем. У камері, помер вбивця, не побачивши світла та нормального життя. У страшних муках та майже без тіла він продовжував посміхатися. Нитки не завадили йому кидали ті жахливі посмішки на міліціянтів та натякати на свою смерть.

   Після того, як мертве тіло спалили, у тій частині в’язниці було моторошно. Кожен в’язень, котрий потрапить туди, помре саме двадцять першого серпня. Ні дня більше не проіснує. Стане таким самим щасливим та мертвим – Чорна Жоржина.