Вчителька

 Нарешті нетривалий гамір від сусідів зверху стих. Дев’ята вечора. Ймовірно, той ревнивець годину тому повернувся з чергового відрядження і знову безпідставно побив дружину. Поліція нічого не могла вдіяти. Вони неодноразово прибували і просто їхали, бо принижена вчителька молодших класів не подавала ніяких заяв. А цей фанат дев’яностих потім ще й  вишукував серед сусідів щура.

   За хвилину у вхідні двері впевнено постукали. «Цього разу швидко прибули» – подумав я і відчинив двері. Але на порозі стояв Володя-ревнивець. Один із небагатьох сусідів, хто знає про мою роботу в морзі. В своїй уяві я завжди боявся, що цей день таки настане. Боявся, що він таки вб’є її і прийде питати як позбавитись тіла. Він мовчки закликав мене рукою і розвернувся до сходів. Не піти за ним було б небезпечно. Залякані сусіди не посміють нікому телефонувати, навіть коли він вибиватиме мої двері або зуби, тому я слухняно почав підніматись сходами.

   Вона лежала на підлозі коридору їхньої однушки, а її синє обличчя застигло в гримасі болю. Володя став над оголеним тілом дружини, поставив руки в боки і спокійно промовив:

-       Зроби, ніби вона померла позавчора.

-       Треба тепло. Багато… – сковтнув я. Очевидно, він намагався зробити собі алібі.

-       Нахрена тепло?

-       Щоб почала гнити…

-       Ванна підійде?

-       Гаряча…

   Володя схопив тонкі жіночі гомілки і кивнув мені на її руки. Ми заволочили тіло у ванну. Чоловік відкрив червоний кран і заткнув злив. Я боявся хоч щось запитати, тому просто нерухомо спостерігав, як гаряча вода поступово покриває жіноче тіло, рясно вкрите фіолетовими синцями. Раптом Володя повернувся і ввалив мені кулаком в щелепу. В очах потемніло, голова пішла обертом і підлога стрімко піднялась. Залишками свідомості я відчув, як він обдирає її манікюром моє обличчя. Після цього він стягнув з мене футболку, а за нею і спортивки разом з трусами. Пекучі сліди від нігтів з’явились і на спині. Побачити, як він приніс ножа і порізав мені вени на зап’ястях уже не судилось.

   Маленьке приміщення швидко наповнилась густою парою, що грайливо піднімалась над гарячою водою. У ванній повільно морщилась багряна шкіра мертвого жіночого тіла. Темне довге волосся коливалось на дрібних хвильках, що створювались напористим струменем води. Коли вода огорнула голову – обличчя Оксани стало спокійним. З ніздрів дрібними рядочками зрадливо втікали останні бульбашки повітря з її мертвих легень. Я уже бачив такі трупи, але не за таких умов. Невдовзі це середовище зробить свою справу і за кілька годин перетворить свіжий труп на набрякле сіро-зелене тіло, а гидкий кисло-солодкий запах розпливеться квартирою ніби ця густа пара.

   Моє обм’якле тіло осунулось на лівий бік під ванною. Невдовзі з порізаних вен на лівій руці натекло достатньо крові, щоб свідомість до мене більше не повернулась. Володя схопив мою праву долоню, виставив вказівний палець і вмочив у ще теплу червону фарбу. Ніби натхненний художник пензликом, він старанно почав водити моїм пальцем білою плиткою. Ми з Оксаною мовчки стояли над її заклопотаним чоловіком і смиренно спостерігали за усіма тими процесами, які відбуваються з нашими мертвими тілами. За кілька хвилин Володя вклав рукоятку ножа в мою долоню, міцно стиснув мертвий кулак і залишив знаряддя поруч. Коли він підвівся і вийшов з ванної кімнати, то на підлозі перед моїм трупом можна було розгледіти червоний напис «Вибач я не хо»

-       От тупий козел, – відлунням промовила Оксана, піднявши скляний погляд на переповнену ванну зі своїм трупом. – Після «Вибач» кому пропустив…