Безвихідь

- Нажаль, ваших доходів недостатньо, для погашення відсотків.

Максим поглянув на пустий гаманець з фотографією жінки та двійкою дітей.

- І які варіанти?

- Можемо оформити новий кредит, щоб на три місяці погасити відсотки по старому. Це дасть вам часу знайти краще джерело заробітку.

В Максимові не лишилося ні краплини щастя чи ентузіазму, однак йому не було куди подітися. Він щиро любив свою сім’ю і хотів дати їм усе необхідне для нормальнго життя.

- Офорлюйте.

Йдучи з банку додому Макс не міг знайти жодних ідей де шукати кращу роботу. Він і так вже працював кур’єром вдень та касиром вночі. Вихідний мав раз на місяць і всеодно цього шаленого темпу бракувало, щоб виплатити іпотеку. На краще він претендувати не міг, бо не мав ні досвіду, ні вищої освіти, ні хорошої кредитної історії. Вдома вони з дружиною просиділи в роздумах весь вечір, але не змогли знайти жодних варіантів. “Зранку на свіжу голову рішення саме прийде” - сказала дружина і всі лягли спати.

Вночі Максима розбудив дзвінок на мобільний.

- Алло?

- Хочеш виплатити кредит? Приходь за адресою, яку надішлемо в месенджер. Сам і нікому не розповідай.

- Хто це?

У відповідь лише дзвіночок про закінчення розмови. Напівсонний Максим ліг і заснув. Якби не повідомлення у одному з месенджерів, зранку він так би й не згадав про розмову. На роботу того дня Макс вирішив не йти, аже там він всеодно не заробить достатньо. До обіду сходив на 4 співбесіди. Жодна з компаній не хотіла брати його на посади, зарплатня яких дозволила б вилізти з боргової ями. Впавши у відчай, чоловік вирішив все ж спробувати прийти у місце з нічної розмови.

За адресою з месенджеру була стара триповерхова будівля в одному з спальних районів міста. Вона виглядала, як старий покинутий завод з купою проржавілих станків. Макса відвели в одну з кімнат, де було ще близько десяти людей, які читали контракти. Отримавши свій примірник, Маским перш за все звернув увагу на частини, де йшлося про гроші: “...За успішно виконане дослідження, на банківський рахунок дослідника виділяється 5 000$. У разі нещасного випадку, що призвів до інвалідності, на особистий рахунок дослідника виділяється 50 000$, які можуть використати люди, внесені у цей контракт, як довірені особи дослідника. У разі летального нещасного випадку на особистий рахунок дослідника виділяється 400 000$. У разі зникнення дослідника безвісти, на особистий рахунок виділяються 100 000$. У разі встановлення факту загибелі, після визнання зниклим безвісти, на рахунок зараховують ще 300 000$... Усі забов’язання по зарахуванням анулюються, якщо буде встановлено факт розголошення державної таємниці дослідником, або зафіксована відмова від виконання досліджень”.

Все нутро кричало, що слід тікати з цієї небезпечної шараги, але Максу було нікуди діватися. Він підписав усі документи, після чого всіх, хто не відмовився, повели у підвал, де була роздягальня. Там їх чекала людина у костюмі озк. Коли всі зайшли, незнайомець почав інструктаж.

- Кожному з вас видадуть камеру та костюм озк. Ви почнете спуск на нижні рівні. Завдання - фотографувати все, що побачите там: стіни, коридори, предмети і так далі. Ми робимо мапи маршрутів, тому не пропускайте нічого. Якщо скажу тікати, одразу тікайте в бік ліфту.

Усі швидко перевдягнулися, після чого їх повели до старого іржавого ліфту. “Сьоме жовтня, поверх дев’ять, вхід один” - вимовив лідер групи в камеру, після чого натиснув на кнопку і кабіна зі скрипом зрушила з місця. Після зупинки, коли двері відчинилися, перед групою постав лабіринт із пустих коридорів. Старший декілька секунд розглядав хід, після чого махнув усім рукою, щоб йшли вперед.

Чим далі заходила група, тим більше відгалуджень було у тунелях. Команди ділилися на все менші частинки і так тривало, доки Макс з провідником не знайшли в одному з поворотів роздерті трупи тих, хто відокремився від них. Не було ні криків, ні слідів боротьби. Щось тихо вполювало їх, так і не будучи поміченим. Побачивши трупи, провідник швидко вопив Макса за шиворіт і скерував бігом до ліфта.

Вернувшись додому, Макс отримав повідомлення про зарахування п’яти тисяч вічнозелених, але думки не полишало одне - що як сьогодні він вижив лиш тому, що воно наситилося рештою? Байдуже, у нього немає виходу - він все ще боржник.