Червоногаряче

Вперше, він побачив її за місяць після того, як йому вирізали серце. Хлопець закутався в теплий шерстяний плащ. Холодний листопадовий дощ сік ще зовсім юне лице. Зупинка була майже порожня. Лиш декілька зівак стояли, пускаючи в небо пару, ніби згаслі дракони.

Коли під’їхав трамвай, він повільно ввійшов і сів на перше вільне місце. Хоч шов на грудях вже майже не болів, хлопець вирішив повністю підкоритись настановам лікаря. Трамвай, від однієї зупинки, до іншої, віз хмурих, як погода, людей. Їх ставало дедалі більше. Живий потік притис хлопця до вікна. Раптом, він відчув якийсь предмет у руці. Це був невеликий клаптик паперу. Юнак розгорнув:

“У твоїх грудях б’ється зло

Віддай те, що є його.”

― Шо за хрінь, звідки?

Він провів поглядом юрбу. Хтось говорив, хтось задумливо втупився в нікуди, хтось дрімав, зрештою, він побачив її. Вона дивилась своїми дитячими очима просто на нього. Стояла у легкому платті. Він перевів погляд у вікно, ніби хотів впевнитись, що там й далі ллє. Але дівчинка своїх очей не відводила ні на мить. Йому стало моторошно. Хлопець підвівся, ступаючи недалеко від дівчинки. Вона синхронно повернулась до нього.

― Сідай, ― сказав якнайбільш лагідно і показав рукою на крісло.

Вона не відповіла. Продовжила й далі стояти, пропалюючи крижаним поглядом.

― Це твоє? ― він показав пожмаканий папірець.

Спершу, вона й далі нерухомо застигла, але, зрештою, повільно мовила холодним, віддаленим голосом:

― У твоїх грудях б’ється зло. Віддай те, що є його.

Трамвай під’їхав до наступної зупинки. Хлопець, недовго думаючи, вискочив на сиру вулицю. Решту дороги пройшов пішки.

Кардіологічне відділення місцевої лікарні зустріло його сірими облізлими стінами. У кабінеті Павла Івановича було тепло. Доки лікар проводив численні обстеження, хлопець мовчки вслухався в шум дощу, що й далі навіжено бився об шибку.

― Радий повідомити, що реабілітація йде вдало. Серце прижилось.

Юнак ніби крізь вуха пропустив слова лікаря.

― Павле Івановичу, ким був донор? Мені треба знати.

― Я не можу цього казати. Це конфіденційна…

Хлопець перебив доктора блискавичним рухом. Його рука посунула в невеликий наплічник і витягла звідти стодоларову купюру. Павло Іванович похитав головою.

― Синку, навіть не намагайся. Нічого від мене ти не почуєш. Радій, що маєш і йди собі з Богом.

Коли юнак відкривав двері, лікар мовив вслід:

― Моя тобі порада, залиш це. Заради твого ж блага.

Спроби знайти щось в інтернеті виявились безуспішними. Шукати невідому дівчину, з якою невідомо, що сталось, вкрай складно. Зрештою, юнак вирішив піти в бібліотеку. Там зберігали всі випуски місцевої газети. Хлопець сидів до вечора. Він прочитав про сотню політичних скандалів, побутових конфліктів і дорожніх аварій, як раптом, його прийомне серце почало шалено калатати. В одній з газет він побачив її. Усміхнена, вона стояла у саду. Одягнена в те саме плаття. На першій шпальті великими літерами вивели: “ЖОРСТОКЕ ВБИВСТВО МАЛЕНЬКОЇ ДІВЧИНКИ”. Він розгорнув і почав жадібно читати: “Невідомий чоловік викрав Олесю, коли вона поверталась зі школи. Пізніше її понівечене і зґвалтоване тіло знайшли в місцевому лісі. Дівчинці було сім. Міліція встановлює особу злочинця.” Хлопець почав швидко перебирати наступні газети, поки не натрапив на ще одне фото. Знову вона, тепер в осінньому комбінезоні. Така ж усміхнена. І заголовок: “ВБИВЦЯ МАЛЕНЬКОЇ ОЛЕСІ ДОСІ НА ВОЛІ.”

Сонце остаточно сіло. Бібліотека закривалась. Він взяв стопку старих газет і побрів темною холодною вулицею додому. Коли проходив повз обмальовану телефонну будку, затримав погляд на синій трубці, з якої, ніби пуповина, стирчав залізний шнур. Його привабив напис на ній: “Просто скажи, що любиш її.” Хлопець на мить згадав свої любовні пригоди й червоногаряче серце залилось приємним теплом. Зненацька, рурка задзвонила. Різкий звук вдарив у вуха. Він, сам не розуміючи нащо, повільно підійшов і підняв слухавку. Почувся знайомий холодний голос:

― У твоїх грудях б’ється зло. Віддай те, що є його. Або я…

Хлопець вибіг із кабінки. Гублячи по дорозі газети, він помчав до своєї квартири. Швидко піднявся на сьомий поверх, відчинив двері та ввімкнув світло. У правій руці дівчинки виднілось лезо ножа.

― Або я сама виріжу з тіла твого.