Вічне кохання

Старий заплющив напівпрозорі повіки. Опустив підборіддя на в'ялу шию. Ховається від власного відбиття в дзеркальній стелі. Губи стиснуті як два слимаки, що спарюються. Дихання уривчасте. Схлипує. Натискає на кнопку біля узголів'я. Рух невидимих ​​механізмів відчиняє дверцята сейфа, звідти видніється обличчя: біле з хворим рум'янцем, розтягнутими в страшній усмішці губами й пусткою замість очей. Знову клацання. Обличчя наближається до проваленого носа. Він обережно знімає маску з гачка, цілує у застиглі губи. Кричить, відкидає мертве обличчя. Довго плаче.

Швидко настає ніч. Старий добре орієнтується у всіх важелях та кнопках біля ліжка. Такий дев’яносто років. Найбільша кнопка із чорною літерою С нервово кліпає. Він злісно тисне на неї багато разів. Грюкає. Реве. Кричить. Вбігає кремезна жінка на міцних коротких ногах.

— Так, пане, мере!

— Звітуй, — старець шамкає гладенькими яснами.

— Кепські справи. Вони скінчилися. Ви ж знаєте, містечко невелике. Ми по сусідніх пройшлися, там також більше немає.

— Погано шукаєте! — писклявий голос відбився від голих стін і забрязкотів на шибках.

— Може. Покликати лікаря? — жінка розглядає гумові капці, — медицину ми не залучали. Вона допомагає.

— Ні! Я помираю, дурепо! — старий підвівся на подушці, оголив плечі обтягнуті сухою в сизих плямах шкірі, — шукай незайману!

Задкуючи і кланяючись, кремезна тітка вислизає зі спальні. З-за дверей старий чує крики. Тупіт маленьких ніг по величезному будинку заповнює порожнечу.

Він лається, часто моргає, скидає ковдру і вирячиться в стелю. Зверху на нього дивиться залишок людини, зморщене з вузлуватими кінцівками тіло, Між сухих ніг тремтить прутень, перетягнутий синіми венами. Наче висмикнуті з іншого тіла, у черепі обертаються голодні, живі очі. Зверху він дивиться вниз, на немічного старого в ліжку і плює в нього. Витирає з лоба власну слину. Страшно лається, хапається за член і смикає. Різко. Знову. Він любив її — тонку, в легкій сукні в білий горошок, рожевими від збентеження щічками, від яких пахло малиновим варенням. Він водив пальцем по губах і цілував їх. Притискав її до нагрітої за день лави, на якій вони надряпали Є+А=К. Спочатку вона слабко відсторонювалася, а потім обіймала його і цілувала — невміло, ніжно та смішно. Так мало залишатися завжди: легко, з малиновим рум'янцем, з білими горошками перед очима. Від щастя. Від того, що вони перші та останні одне для одного.

Увесь день злива. Вона стояла за рогом кафе, сама. Наче вся з голови до п'ят плакала в сірому дощі. Він боявся, що вода змиє рум'янець, зітре усмішку. Але встиг, зберіг. Назавжди. Ніж був гострий, а рухи точними. Він берегтиме її образ, прекрасне обличчя, акуратно зрізане з тремтячої, податливої ​​плоті. Він буде молодим, не постаріє і не помре доти, поки пам'ятає запах малини і теплоту дощок лавки в парку, поки його член вривається у вузьке, гаряче міжніжжя і незаймана кров перефарбовує живіт з блідого в червоний.

Мрії старого обірвало червоно-синє миготіння лампочки над дверима. Він натиснув кнопку домофона:

— А казала закінчились. Коли новеньку підготуєш?

— Все так, але ситуація делікатна, — шипить голос із стіни.

— Наскільки?

— Дуже, — шипіння перекриває плач.

Він дивиться на напівмертвого старого у дзеркальному відбитку, на свій зморщений пуцьок, сейф й голосно наказує:

— Все вирішу. Приводь! І заткни їй рота.

— Так, пане мере.

У кімнаті напівтемрява. Над ліжком звисають петлі, кайданки, гаки. Старий завмер в очікуванні. У світлі тьмяної лампочки його шкіра мерехтить воском. Здригається запалий живіт. У кімнату заходять троє. Дві кремезні жінки, трмають кволу дівчину. Тонка, на ній легка сукня в білий горошок. Скуйовджені пасма закривають обличчя. Голова бовтається на тоненькій шиї.

— Довелося заспокоїти.

— Давай вже!

Відкриває сейф. З темряви біліє безоке обличчя. Жінка бере маску. Старий киває та береться за прутень. Не зводячи очей з дівчини він, стискає стовбур кістлявими пальцями. Вгору. Вниз. Жінки затягують дівочі руки браслетами, в'яжуть мотузками, чіпляють гаком. Над старим звисає полонена. Розсунуті ременями стегна дівчини опускаються на повсталий член. Незаймана кров перефарбовує блідий живіт в червоний. Старий стогне. Обережно розсуває завісу волосся над блідим обличчям. Пов'язана дівчина пхикає. Від різкого поштовху між ніг, її голова закидається назад. Мертве обличчя спадає. На старого з огидою та болем дивиться його онука. Найбільша кнопка з чорною літерою С спалахує й гасне. Смерть зафіксована о 23:59.