Все, що мене лякає

Аліна, 3 роки:

Мені страшно, коли тато й мама вимикають світло в кімнаті. Тоді на стінах видно якісь потойбічні безпросвітні тіні. Здається, вони простягають до мене свої скоцюрблені пальці з подовгуватими кігтями й от-от торкнуться мене ними. А що, коли вони схоплять мене й назавжди заберуть із собою в підземне царство? Ні-ні! Я не хочу! Мені страшно. Маааамоооо!..


Аліна, 5 років:

Сьогодні в нас удома нема світла. Все через грозу, що почалася пізно ввечері. Ніч надворі, а я не можу заснути. Все закутуюсь у ковдру, намагаючись обвинутися нею, як у коконі. Пару ночей тому чула, як з-лід ліжка долинають дивні звуки: якесь скрипіння, хрипи й зловісний смішок. Думаю, що то монстр, який живе під ліжком. Коли темно, він вилазить звідти й поволі повзе вгору, чіпляючись за ковдру довгими покрученими кігтями, якщо краї звисають долу. От тому я забираю краї ковдри й обгортаюсь нею довкола. Не дам жодного шансу монстрові добратися до мене!

Те чудовисько їсть гарненьких дівчаток, а їхні кістки потім залишає на ліжку під ковдрою. Таке розповідала Оля – моя старша сестричка. Хмм, цікаво, як їй вдалось уникнути контакту з монстром? Я ж не раз бачила, як ковдра у сестри валяється просто на підлозі. А сама Оля – дуже гарна дівчинка. Так мама нерідко каже. І хлопець, який останніми тижнями все частіше приходить до сестрички. Може, чудовиську смакують тільки гарненькі дівчатка до семи років? Треба буде уточнити в Олі.


Аліна, 7 років:

Ой, не треба було дивитися ту страшилку! Тепер не засну. Вікно відчинене й крізь нього пробивається місячне сяйво. Чую віддалені звуки – скрип, скрегіт, спів цвіркуна. Враз він стихає, натомість вривається протяжне виття. Хто це? Собака? Вовк? Стає страшно: а раптом то вовкулака, як у фільмі? Він легко може заскочити через відчинене вікно й перегризти мені горло!

Скручуюсь калачиком під ковдрою. З-під ліжка все ще може вилізти чудовисько, яке пожирає гарненьких дівчаток. Може, вони з вовкулаком у змові: один вбиває, інший з’їдає? Або ж вони діляться здобиччю й наступної ночі продовжують своє полювання? У новому домі, в новій кімнаті, з новою гарненькою дівчинкою…


Аліна, 9 років:

Усе почалося тиждень тому. Перші направду страхітливі протяжні звуки. Декілька разів на день. І вночі теж. За першим разом я, як не дивно, не боялась їх. Думала, навчання, які проводили в місті протягом останніх декількох тижнів. І в школі нас весь час заспокоювали. Але потім, коли тривожний сигнал сирени повторився знову, а згодом – ще раз й уночі теж, душа готова була вистрибнути з грудей і сховатись кудись глибоко під ковдру, як у дитинстві, ще пару років тому.

Насправді я й не здогадувалась, що все найгірше попереду.

Одного вечора у двері загрозливо постукали. Тато наказав мені з Олею і мамою сховатись у підвалі. Ми так і зробили. Спустилися в льох і тихенько сиділи там, прислуховуючись до кожного звуку ззовні.

Нараз почувся татів крик і постріли. Мама пригорнула нас із сестричкою і плакала, стримуючись, аби не закричати. Однак, це не допомогло. Вихлюваті двері пивниці не витримали ударів і піддалися. Першою забрали маму. Вона не опиралась, промовивши тільки: «Дітей не чіпайте…»

Оля намагалася затулити мені вуха, та я все чула. Мамині крики, відлуння побоїв, катувань і знущань. Чула її стогони й плач.

А потім настала тиша.

Ніколи не подумала б, що тиша так лякає!


Олю забрали наступного дня.


Не було кому затуляти мені вуха.

Я знову чула все те саме, що було до того, з мамою.


І знову – тиша…


Все, чого я боялась досі, здається мені тепер таким маленьким і незначним. Тіні на стінах, потвора під ліжком, що їсть гарненьких дівчаток, вовкулака, жадливий людської крові… Усі вони розчинилися в ту мить, коли завила перша сирена, й на нашу землю прийшла війна, а з нею – справжні монстри.

Тепер, сидячи тут, у підвалі, прислухаючись до тиші навколо, знаю лиш одне: все, що мене лякає, знаходиться за напівпрочиненими дверима підвалу, в тій кімнаті, де ми всією сім’єю збиралися колись за святковою вечерею чи дивились разом фільм. А страховиська… Вони справді існують. Вони там, під людською шкірою, спраглі крові, з диким поглядом і смердючим подихом.

Так, усе, що мене лякає, – війна і ті, хто з нею приходить.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Маєток Блай
Історія статусів

16/10/22 23:02: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/10/22 01:43: Грає в конкурсі • Перший етап
23/10/22 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап

Коментарі 17

1
Добротний твір, ви молодець!
Вміло описали дитячі емоції за наростанням!
Умовиводи про війну влучні!
Одна лиш маленька заувага: у 1 абзаці
"потойбічні безпросвітні тіні" і "Здається, вони простягають до мене свої скоцюрблені пальці з подовгуватими кігтями й от-от торкнуться мене ними" - якісь складні висловлювання для 3-річної дівчинки.
Бажаю пройти далі!)
1
Дякую! Так, про умовиводи і мовлення дитини знаю, що не вийшло так, як хотілося це зробити, тому буду якось це змінювати після конкурсу. Успіхів!
1
Зміните)
Головне, що сам сюжет і побудова твору цікаві.
1
Ідея зрозуміла, але погоджуюся з іншими читачами: у 3 роки діти явно так не розмовляють і не мислять. Їм навіть складно вимовити довгі слова. Що діти відчувають і думають - це одне. Але мовлення - інше.
0
Дякую. Так, з формою подачі справді була найбільша морока.
0
Форма часто може бути проблематичною.
1
що б не писали у коментах нижче, але, історія нормальна,
трохи з дитячим мисленням автор загнув, зобразив у 3 роки психологію дитини 7-ми, а 7-ми -- підліткове мислення. В цілому -- ідея класна, нагадало "Чікамогу" Амброза Бірса
0
О, дякую! Хоч комусь все загалом норм :)
Але діти в наш час дуже розвинуті насправді і в 3 роки іноді таке видадуть, що дай Боже здоровя; мовчу про 5-ти і 7-мирічних... Ну, ок. Щось з тим придумаємо потім.
Вам успіхів!
3
Привіт!

Градація страхів тут не відчувається. Звісно, війна переважила усі інші, але різниці між «іншими» я не помітила.

Стосовно мови, то вона геть не пасує до такого тексту. Оскільки написання не змінюється з віком Аліни, то складно вірити в прочитане. Виходить фальшиво.

Вам не вдалося прописати мислення дівчинки, коли чесно.

До того ж, приєднуюся до Повитухи: спершу це здавалося містикою, а тому настрій оповіді не цілісний.

Текст і читається неприємно: переконана, що тут можна набрати тавтологій. Як ото грибів у лісі))

Рекомендувала би вам знайти бета-рідера, тощо!

А загалом твір непоганий.
Од мене отримує 3/5.
0
Дякую, пані Демонице!
Сподіваюсь, Ви достатньо впоїлись усіма несправностями тексту :)
Мабуть, після конкурсу заміню на 3 особу при розповіді, так буде краще щодо тієї непасуючої (я знаю, що такого слова нема!) мови.
За трієчку і "твір непоганий" - дуже велике спасибі, бо то насправді багато після всіх претезій.
Успіхів!
2
Скажу ще раз про виклад, бо це важливо. Думаю, якби читач побачив еволюцію героя, він би ще більше за нього хвилювався. Можливо, щоб зробити акцент на дитячих страхах, а потім ще сильніше "гепнути" читача суворою реальністю по голові, варто було зробити перших монстрів наївними, навіть безглуздими. А так початок дуже рівний, з претензією на містику. Тому тема війни, хоч і прописана чудово, дещо губиться.

Ну і в фраза "Все, чого я боялась досі, здається мені тепер таким маленьким і незначним." здалася мені трохи зайвим моралізаторством, якого можна було б уникнути, якби перші абзаци були прописані більш по-дитячому.

Загалом, вийшло потужно, але могло бути ще краще)
1
Дякую. Так, краще може бути завжди. До того йдемо :)
1
Я люблю у формі щоденників оповідання, але тут одразу відштовхує те, що не віриш оповідачці. Бо ні в три, ні в п‘ять років діти не ведуть так щоденник, не пишуть такими реченнями (не пишуть взагалі), не використовують звороти і складні слова типу «скоцюрблені». Я сподівалась, що в кінці буде якесь моторошне пояснення, чого дитина в три роки мислить як дорослий, але ні
0
Дякую. Погоджуюсь і частково відповів нижче. Єдине, що тут не стільки щоденник, бо справді дитина в 3 і 5 років його не веде. Тут скоріше констатація думок / страхів дититни крізь роки. Але погоджуюсь, що виклад історії не ідеальний.
1
Цікавий контраст між дитячими страхами та жахами війни. Трохи відволікає те, що діти в 3 роки так не думають і не говорять.
Успіху!
0
Дякую. Думаю, що і діти в 5 теж не говорять так, як тут написано. Я власне не знав, як би це краще показати, в якій формі написати, щоб було емоційніше, тому зупинився на такій подачі. Успіху навзаєм!
0
Так, завдання не з простих. Тут або намагатися відтворити дитяче мислення, або взяти старший вік або від третьої особи