Воно свербить

Клара поспішно пакувала речі. Воно й не дивно: друзі запросили на озеро, а в таку спеку саме цього не вистачало! Дівчина нашвидкуруч складала одяг, недбало кидаючи їх у валізу, й бігала кімнатою в пошуках, що б іще взяти з собою.

Цього літа до їхньої компанії прибуде Стас, тож треба виглядати на всі сто: раптом саме тепер він нарешті гляне на неї не як на меншу сестру свого найкращого друга, а як на дорослу дівчину? Через хвилювання зачепила нігтем об край валізи – і той відірвався майже з м’ясом, псуючи недавно зроблений манікюр у яскравих кольорах.

– Дідько! – вилаялася Клара й поспішила до ванної кімнати.

Взяла манікюрні ножиці й відрізала огризок нігтя, а тоді щедро налила перекису водню й занурила палець у кришечку з рідиною. Суміш ліків і крові почала злегка пінитись і шипіти. Клара щоразу виймала пальця, дмухаючи на нього й постогнуючи через пекучі відчуття в ньому. Зрештою, процедура очищення була успішно завершена. Клара ще раз оглянула свої руки. «Ні, так не годиться, – подумала. – Або всі, або нічого…» На тій думці, знову взяла ножиці й обрізала всі інші нігті на обох руках. Варто було б ще зняти лакове покриття, але часу катастрофічно бракувало: за вікном почувся звук клаксона Лесикового авто – й дівчина поспішила до виходу.

Голосна компанія юнаків і юнок зупинилась у лісовій хижці неподалік від озера. Клара з ще двома дівчатами зайняла простору кімнату на другому поверсі. Подруги голосно сміялись, розпаковуючи речі, коли раптом Клара скрикнула, зачепивши об кут столика поранений палець. З нього почала сочитися кров, а сам палець розпух і виглядав зовсім непривабливо. Дівчина вирішила повторити процедуру з перекисом, однак з жалем помітила, що забула баночку з рідиною у своїй ванній кімнаті.

Вечірні гуляння відволікли Клару від постійного посмикування й ниття в пальці. Стас і справді задивлявся на неї й навіть запросив на прогулянку нічним лісом. Вони відійшли зовсім недалеко, коли хлопець притулив Клару до широкого дуба й нахилився над її обличчям в очікуванні поцілунку. Стас готовий був поцілувати її, коли раптом між ними пролетів комар і завадив такій бажаній події. Вони розсміялись, а згодом Клара таки відчула на собі поцілунки Стаса.

Не тямлячись від щастя, дівчина поверталась до хатини, йдучи попід руку з коханим. Нараз перед ними пролетіла велика біла сова з круглими вибалушеними, мов людськими, очима. Клара скрикнула й відсахнулась. Зайшовши до хатинки, вирішила лягти спати відразу після душу. Палець досі нив і посмикувався, а тепер до всього ще додалось нестерпне свербіння на шиї, ззаду, під волоссям. Мабуть, той комар таки попив їй кровиці…

Зайшла в душ. Через тепло й вологу свербіння посилилось. Клара ледь стримувалася, щоб не розчухати ту ділянку шкіри. Зрештою, сил терпіти не стало – й вона почала терти шкіру в тому місці, де свербіло найдужче. Незчулась, як зрозуміла, що дряпає укус пораненим пальцем. Глянула на нього й вжахнулась від побаченого: на місці відрізаного нігтя виріс новий, твердий і довгий. Він плавно переходив у фалангу й ніби ховався десь всередині неї. На інших пальцях відбулось те саме.

Клара знову відчула свербіння під волоссям і почала так само інтенсивно шкрябати те місце. Вкотре скрикнула, коли відчула, як власним нігтем проштрикнула шкіру – й вода, що стікала з неї, забарвилась у багряний колір. Глянула на долоню. В руці виднівся добрячий шмат шкіри. Видно, відірвала, коли чухала укус…

Клара скрикнула й повернула голову назад, щоб подивитись на відображення своєї спини у дзеркалі. Не повірила, коли шия легко крутнулась на всі сто вісімдесят градусів, голова вивернулася назад – і дівчина виразно побачила, як на спині утворились широкі борозни від кігтів, а з-під залишків шкіри врізнобіч стирчали намоклі у її власній крові пір’їни. Дівчина голосно крикнула й повернула голову у звичну позицію.

За вікном почулось неголосне «угу-угу». Свербіння не припинялось, і зовсім того не бажаючи, Клара продовжувала шкрябати себе, здираючи залишки шкіри. «Я не хотіла… – промовила вголос, коли за вікном помітила ту саму сову. – То була випадковість… Те совеня… Воно само… Я не…»

Проте птаха за вікном не слухала. Мовчки спостерігала за перетворенням. Вона знала: дівчина бреше. Тоді її теж свербіло. Нестримно свербіло бажання калічити й убивати…

А далі вікно розчинилось – і дві птахи зникли у нічній темряві.