Особливе кохання

– Яна, ти була особлива.

Ден розглядає бліде обличчя дівчини. В її очах жах і сльози. Вона намагається поворухнутися, але тіло прив’язане до крісла, в роті кляп.

– Ти навчила мене любити спокій, природу і книжки. Тому помреш тихо. – Робить їй ін’єкцію в руку. – Не бійся, боляче не буде, просто заснеш, назавжди.

Ден сідає поряд, на стіл, завалений книжками. Яна стогне, хоче вирватися, та лиш сльози вільно стікають щоками.

–Я дійсно любив тебе. Але кохання не триватиме вічно. В минулому обпікся і більше не хочу. – Гладить її волосся. – Ліза була актрисою: дивна, розкута і взагалі божевільна. В кожному русі – емоція. Кожна ніч – особлива. Кожен день – сюрприз. З нею я полюбив театр. Ми були закохані до нестями. А потім я їй набрид. Забажала нових вражень з іншим. Я відпустив, та не забув. Згодом вона повернулася. Я пробачив. Хотів, щоб все було як колись. Спочатку так і було, а потім це набридло вже мені. Кохання – вогонь, якому потрібні дрова, але дрова закінчуються. Ночі стають одноманітні, дні – рутинні, пристрасть – звичкою, нові емоції не загораються. Наступає похмілля і спустошення. – Бере хустинку, витирає сльози з обличчя Яни. – Тому потрібно зупинитися зараз, щоб лишилися тільки приємні спогади про те, як нам було добре разом. Але відпустити тебе не можу, щоб не було спокуси спробувати знову. Ти не перше моє кохання і не останнє. Кохати можна до кінця життя, але не одну жінку, а пізнавати його щоразу з іншою . Всі ви різні і особливі, і полюбити можна, майже, кожну. І від кожної пізнаю щось нове: емоції, знання, досвід. Від кожної в мені щось лишається. – Кладе в кишеню вологу, від сліз, хустинку. – Немов стаю новою людиною: росту, пізнаю себе і світ, через призму любові до вас.

Яна вже не стогне, сльози не течуть, та в очах ще жевріє життя.

– Оля , наприклад, отримувала задоволення через біль і приниження. І я пізнав як жорстокість може приносити кайф. Марія була шеф кухарем. Навчила мене отримувати насолоду від смаку їжі та показала купу секретів як…

Голова Яни хилиться на бік, дихання уповільнюється і зупиняється назавжди.

– Жаль, не почула про Єву. Ще тою сучкою була.

Ден дістає рулон клейонки та м’ясний кухонний ніж з великого жовтого наплічника, в яких кур’єри доставляють продукти та їжу.

За годину, з важкою сумкою на спині, виходить з чорного ходу міської бібліотеки, де часто зависав з Яною вечорами, після закриття. Сідає на мопед і розчиняється в вечірньому трафіку міста, прямуючі до крематорію, де тимчасово підробляє в нічну зміну.

…

– Систему кондиціювання перепровірив двічі. – Ден і Марта йдуть крізь скляну оранжерею, де ростуть різноманітні квіти. – Мої майстри все зробили як слід.

– Дякую, за контрольну перевірку! – в очах: щира вдячність. – Температурний режим дуже важливий для моїх квітів.

– Задоволений замовник для мене найголовніше, тим паче в особі такої чарівної жінки.

– Ой, спасибі! – щоки Марти червоніють. – Квіти для мене – більше, ніж просто бізнес.

– Бачу, ви дійсно любите свою справу. Це круто!

– З дитинства закохана в них. – Пестливо гладить пелюстки. – Тому продаю виключно живі квіти. Бо для мене вони, дійсно живі, як люди. Кожна має особливий характер .

– Характер? – дивується.

– Ну, наприклад цей Фікус. Придивіться. Це ж такий собі розумний добряк мужчина, любить хильнути пивка з друзями і дивитися футбол! – розповідає натхненно. – А цей Нарцис – нахабний, самовпевнений мачо. Он Гладіолус – приємний хлопець, який любить потеревенити і жартувати.

– Ніколи над цим не замислювався!– дивиться зацікавлено на квіти, потім на Марту. – Я б залюбки послухав про інші квіти. Можу вас запросити на каву?

– Ну, якщо цікаво. – Ніяковіє.

– Люблю дізнаватися щось нове, – всміхається. – Особливо, коли так цікаво розповідають.

– Я вільна сьогодні, після семи. – Всміхається у відповідь, щоки рум’яніють дужче.

…

– Ден, я думала ти особливий.

Він лежить зв’язаний, рот заклеєний. Крізь скло оранжереї світить повний місяць Марта стоїть над ним з сокирою в руках.

– Але ти такий, як і інші! Тобі байдуже до мої діточок. Ніхто не вірить, що вони живі! – Обводить поглядом квіти. – Лиш вдаєте, щоб трахати мене! А мені потрібен той, хто буде любити їх так само, як і мене. А зараз мої Конвалії хочуть гарно харчуватися. – Замахується сокирою. – Добрива тепер дорогі.

Лезо розтрощує череп Дена.