Потойбічний Екзекутор
— Генику, гей, шо ти там застряг, курча мать? — прокуреним голосом просипів старий землекоп Порфирич.
— Та йоханий бабай, Порфиричу, не кіпішуй. Я всю снарягу на собі несу, — довготелесий Геник спересердя пожбурив мішок з лопатами, кайлом та двома шоломами з ліхтариками об землю, аж дзенькнуло.
— Та ціхо ти, ну! Не гаратай на цвинтарі, тумане німецкий, — закрехтів старий, натягаючи на голову каску, — не злость мене, в мене крижі, тойво, крутит. А ти во бику здоровий.
— Та всьо, всьо, не начинай, проїхали. Давай до діла. Хто в нас сьогодні?
Промінь ліхтарика впав на могильну плиту, на якій був витесаний дядько з пишними вусами в брилі.
— Та холєра го зна, який-то куркуляка чи шо. Грім би го побив. Кажут, шо поховали разом зо всім причандаллям, шо мав. Як ото тих гипетских, ну... фарайонів, во.
— А, к бісу, не один хрін кого обдирати, — Геник поплював на руки і взявся за кайло.
Земля була мерзла і цупка, так що гострий зубець неохоче надкушував по крихті кладовищенського грунту.
Вийшли чорні копачі
Копать гроби уночі
— Що кажеш? — Геник припинив махати киркою і глянув в бік Порфирича.
Той якраз витягнув з-за пазухи фляжку і присмоктався до неї, як теля до цицьки.
— Га? — фляга зникла в кишені. — Ніц я не казав. Шо сі дивиш так, холодно нинька.
Геник ще раз плюнув, цього разу вже на землю.
Гей, кляті копачі
Що ж так рано почали ?
— Геню, ти шо знов патіфона в машині не вимкнув?
— Та нє, я й не вмикав.
— А шо то, наче хто співає?
Хоч і рано почали
Та погано скінчили
— Порфиричу, може то сторож?
— Ая, та який в дупу сторож на сільському кладбищі?
Землекопи міцніше стиснули в руках держала лопат.
До півночі яму рили,
Рискалі всі потупили
— А ну виходь скурвий сину, я ті зараз вспіваю разок.
Порфирич махнув рискалем в темряву. Той зробив півколо градусів дев’яносто і застиг на місці, ніби чиясь дужа рука його зупинила. Хтось смикнув лопату з такою силою, що руки старого вирвало по самі плечі.
Щоб чужого не псували,
Головешки повтрачали.
Вже за мить лопата зробила ще одне півколо в протилежний бік і голова Порфирича, як качан капусти, просвистіла в повітрі та впала прямо Генику в руки. Вибалушені очі так надулись та вилізли з орбіт, що здавалося були розміром з добряче яблуко, а жовтий від тютюну язик висів на бороді, мов собачий.
— Тікай, — голова Порфирича дмухнула гнилісним смородом Генику в пику.
Тому двічі не потрібно було повторювати. Він пожбурив голову куди подалі і рвонув в бік старенького пікапа. Ноги заплітались і в’язли в землі, наче це не вона цілу годину не піддавалася потужним ударам кайла.
На світанку холодком
Безголові всі рядком.
Біг Геник навіть не п’ять секунд, але за той час встиг проклясти до сьомого коліна Порфирича з його “геніяльними плянами” обкрадати старі могили, згадати всіх мам від бісової до псячої, ба навіть у віру християнську навернутися.
— Свят, свят, свят... помилуй і збережи... хто там, не знаю... Йсусе маленький... Йосипе старенький...
Чвирк і червона юшка бризнула з носа та рота Геника — дверці пікапа з шаленим розмахом відчинилися перед самою мармизою “чорного” археолога. Той беркицьнувся, аж п’ятки засвітилися і гепнувся на землю з висоти свого двохметрового зросту.
— Ахр-р-р, — хрипло видихнув Геник. Він сперся на праву руку, лівою ж намагався спинити кров, що хлющила з розчавленого носа, як зі свині на забої.
З мороку ночі вийшла темна постать того самого дядька в солом’яному брилі. Був він здоровенний, як дуб, волохатий, як ведмідь і з червоними очима, що виблискували в мертвих променях місяця кривавим багрянцем. Дядько покрутив свої пишні вуса, хижо усміхнувся, виставивши свої білосніжні ікла, і змахнув могутніми кігтями. Геникове обличчя разом із нижньої щелепою смачно ляснуло об капот старого пікапа.
Я вечерю ситну маю,
І добряче погуляю!
— Ех, обожнюю народну творчість — апетит пробуджує, — мовив волохатий і потягнув тіло Геника до свого сховку. — І коли вже ці телепні докумекають — не куркуляка я— вурдалака.
15.10.2022
