Не забудь винести сміття!

— Сашку! Знову ігри ганяєш! Не забудь винести сміття! Я до сусідки на п’ять хвилиночок.

— Угу, мамо, винесу. Але попіздже, — відповів Сашко, не відриваючись від екрана.

Мама пішла. І не на “п’ять хвилиночок”. Мабуть, знову чаї ганяють та говорять “про життя”. Вчергове програвши, Сашко відірвався від комп’ютера. Треба винести сміття, поки мама не повернулася. А то знову бурчатиме! Сашко неохоче накинув куртку, взяв пакет та вийшов у непривітний зовнішній світ. Надворі темрява, пекучій мороз. Сашко швидко пішов до контейнерів. Він уже замахнувся, щоб перекинути пакет через високий бортик, аж тут…

Пакети в контейнері заворушилися! Сашко кліпнув та протер очі. Ні, не здалося! Пакети справді ворушилися, наче щось рухалося під ними. Сашко відійшов від контейнера на кілька метрів. Що то може бути? Невже злочинець заховався? Чи маніяк? Дурня! Це ж пацюки, очевидно!

— Так, не бійся! Викинь сміття та повертайся додому…

Сашко потупцював до контейнера, вже замахнувся, щоб закинути пакет, аж тут пакети знову заворушилися. Купа кульків підвелася, розсунулася, обдаючи хлопця смородом. Вигулькнули зелені очі. Блимнули та уважно подивилися на нього.

— То кіт, — заспокоював він себе. Але коліна підступно дрижали. Може це не кіт, а пацюк? Пацюки можуть кусатися. Навіть перегризати горло. Він позадкував, та зупинився.

— Годі вже! — промовив Сашко. — Може здалося?

Він схопив пакет, затамував подих, та обережно наблизився до контейнера. Замахнувся, щоб кинути пакет, але… Купка сміття заворушилася, підійнялася. Він побачив темну голову із гострими вухами. Спалахнули зелені очі. Сашко заверещав, упустив пакет під ноги, та подався назад, не відриваючи погляд від контейнера.

В контейнері вже показалися груди та плечі істоти. Явно не кішка. Плечі як у мавпи, руки довгі, з довгими пальцями. Істота відкрила пащу, повну гострих зубів.

Сашко позадкував до під’їзду, не зводячи очей з тварюки. І тут тварюка стрибнула, та приземлилася у кількох кроках. Сіла навпочіпки, мотаючи головою, наче принюхуючись чи прислухаючись. Великі ніздрі на зморщеній мавпячій морді роздувалися. Тварюка насолоджувалася його страхом. Сашко притисся спиною до холодних металевих дверей. Його трясло, зуби стукали від страху та холоду.

Відкрилося вікно на першому поверсі, і в нього висунулася голова двірнички.

— Чого верещиш, як скажений? — вигукнула вона, протираючи сонні очі. — Перепив? Йди проспися!

І тут із темряви стрибнула тінь. Істота опустилася на підвіконня. Жінка не встигла зрозуміти що сталося. Клацнули зуби, з горла хлинула кров. Почувся хрускіт шийних хребців. Тіло жінки звалилося, як мішок з борошном. Почулося хрумкання. Істота розгризала плоть разом з кістками.

Тремтячими пальцями він помацав в кишені. Пусто. Він загубив ключі. Йти шукати — лячно. Він набрав код на домофоні. Ніхто не відповів. Мама ще не повернулася. Він набрав код сусідки.

— Хто це?

— Це Сашко, відчиніть, благаю! Я сміття виносив, ключі загубив! Мама у вас?

— Ні. А хіба її дома нема?

— Нема! Відчиніть, швидше! Я змерз!

Запищало, він відчинив двері та влетів всередину. Зупинився, щоб віддихатися. Почав підійматися східцями. І почув, як щось клацнуло у замку квартири двірнички. Він побачив, як повертається ручка. Хлопець заверещав та щодуху побіг наверх.

Кігті цокотять по східцях. Знизу хрипке дихання. Тхне кров’ю та тухлим м'ясом. Воно все ближче.

Останній проліт на п’ятий поверх, Сашко перестрибнув та опинився перед дверми свої квартири. Він натиснув дзвоник. Тиша. Не працює. Хлопець відчайдушно застукав у двері, та заверещав:

— Відчинить, швидше!

Знизу відкрилися двері. У темряві з’явився прямокутник світла, а в ньому показався дядя Боря — злий сусід з битою.

— Бісові наркомани, наширялися тут, а тепер верещать! От я зараз тут когось відлупцюю!

Він не договорив. Худе довгоноге тіло стрибнуло з темряви. Гострі зуби клацнули, зчепившись на його горлі. Сусід захрипів та впав. Бита покотилася східцями. Тварюка почала злизувати кров довгим язиком.

На Сашка накотилася лють. Він заричав, схопив один з горщиків з квітами та запустив у тварюку. Не попав, але горщик гучно розлетівся на шматки. Тварюка підняла голову та тихо заричала. Хлопець схопив ще горщик та метнув у потвору. Цього разу горщик вдарив тварюку у груди, і лише потім розбився об східці. Потім кинув ще один. На четвертому та третьому поверсі почали відчинятися двері. Хтось вийшов з ліхтарем.

— От дідько, що це?

Потвора стрибнула вниз та понеслася східцями, гучно цокаючи кігтями. Сашко без сил опустився на підлогу. Тварюка втекла. Він врятований.