Panem et circenses

Невільник прокинувся від гучного лементу. Проте будинок здавався повністю порожнім. Мертву тишу всередині лише посилювало бурчання живота, який пробудився дещо раніше. Раб пройшовся кімнатами — переконався, що господарів та інших рабів в оселі не було. Монотонний шум доносився знадвору.

Чоловік на це наче не зважав. Він цілеспрямовано підійшов до купи мішковини у кутку, яка заміняла йому ліжко. Витягнув звідти загорнутий у тканину солодкий хлібець. Його м’якушка повністю зачерствіла, а скоринка місцями взялася зеленими неїстівними плямами. Невільник пригадав як викрав їжу з кухні понад тиждень тому, але йому ніяк не вдавалося залишитися наодинці, щоб безкарно насолодитися хоча б шматочком.

Раб стер плісняву об одяг та безуспішно спробував розжувати хліб беззубим ротом. Чоловік роззирнувся: на столі стояв глиняний глечик для води, прикрашений примітивним орнаментом. Невільник занурив шматочок у воду, аби той розкиснув, а доти вичікувально присів поруч на лаву.

Шум знадвору посилювався, розпалюючи цікавість. Раб сторожко прочинив двері. Крізь шпарину він побачив, здавалось, безкінечний людський потік. Сотні, і сотні волаючих горлянок сунули вулицею у напрямку центру міста. Невільник вийшов назовні, несміливо зупинився біля стінки, допитливо розглядаючи різношерстий мінливий натовп.

Хтось із юрби помітив його та вхопив за руку. Під веселе улюлюкання оточуючих, раба затягнули до гурту. Невільник спробував опиратися, але нестримна людська ріка вже захопила його і не відпускала, несучи дорогою до Колізею.

У повітрі амфітеатру висів задушливий запах із суміші горілої і гниючої плоті. Якщо трупи бійців спалювали на певній відстані від стін, то кров та кишки ніхто не прибирав. Їх лишали підсмажуватись на вічно розжареному піску арени, наче на величезній, інфернальній пательні. Під час ігор цей постійний чад комбінувався зі смородом немитих тіл гладіаторів, страждальним вереском помираючих та брязканням зброї і кайданів все ще живих.

Велетенська еліптична споруда, оточена концентричними кільцями глядацьких місць, вже була майже заповнена. Здавалося б щойно безтурботна юрба, яка притягнула невільника, зовсім про нього забула. Наче під дією невидимих афродизіаків, публіка Колізею впала у колективний транс.

Звуки ревіння натовпу, гавкіт бійцівських собак та розлогі стогони сурми водоспадом лились на голову переляканого невільника. Він просувався крізь тіла, що корчились у розпусному оргазмі, у сподіванні не зустріти когось із вартових. Покарання для раба, який переступив поріг Колізею інакше, ніж через двері клітки для гладіаторів було одне — смерть.

Тим часом, божевілля досягло свого апогею: хтось із присутніх енергійно плескав у долоні, інші тупотіли ногами по кам'яній долівці амфітеатру, а дехто молитовно загинав руки вгору, нашіптуючи древні заклинання.

В один момент все завмерло. До рампи найвищого ярусу підійшов імператор. Натовп застиг у тремтливому очікуванні того, як за його командою перші бійці, наче пси, кинуться одне на одного, вгризаючись у глотки, розриваючи плоть, роздроблюючи кістки; напуваючи кров'ю і смертю глядачів, пісок та брили з травертинського каменю. На якусь мить раб зупинився — йому захотілося залишитися і на власні очі подивитися хоча б один із боїв, про які він лише чув краєм вуха від господаря.

Імператор махнув рукою і арена заревіла, боляче віддаючи у вухах невільника. Швидко оговтавшись, той продовжив пробиратися крізь натовп. Він силувавсь надмірно не штовхати глядачів та опустив голову, у намаганні уникнути поглядів.

Серед дикої какофонії криків раптом пролунав досить тихий, але владний голос. Раб миттєво зрозумів, що звертаються до нього. Він підвів очі. На відстані двох кроків височіло двоє вартових у шкіряному обладунку, прикрашеному позначками Колізею. Один із здорованів підійшов до невільника та задер рукав його туніки, у пошуку рабського клейма на лівому плечі. Переконавшись у наявності випаленої позначки, вартовий схопив раба під руку і повів у напрямку бійцівських ям.

Що саме його очікує, раб збагнув лише тоді, коли йому голову одягнули погнутий шолом з плямами засохлої крові. Чоловіка підвели до однієї з кліток та вручили невеликий дерев’яний щит та короткий гладіус. Невільник згадав залишений у воді шматочок хліба і подумав, що краще б далі гриз його сухим. Рабу вже не хотілося видовищ. Він проклинав себе за надмірну цікавість.

Глашатай оголосив, що суперником невільника буде досвідчений боєць з диких сарматських племен. Крізь грати раб видів очі варвара, в яких горів нестримний вогонь свободи.

Невольник зрозумів, що йому не перемогти. Він міцніше стиснув ручку щита. Його єдиним сподіванням залишалося те, що великий палець імператора сьогодні підніметься вверх.