А мені?

– Любий, скільки можна тебе прохати? – з докором зустріла Алла чоловіка ще в дверях. – Зроби вже щось з книжковою шафою. Вона хитається.

– Відчепись! Дійде до неї. Не бачиш, чоловік з роботи повернувся. Нагодувала би спочатку, а потім діймала. – похитнувся Олег та кинув ключі на столик в коридорі.

– Знову?

– А що? Сьогодні п’ятниця, декілька чарок не зайві. Я ж додому прийшов, отже не п’яний.

Алла знала, що коли чоловік починає такі розмови, краще не сперечатися, нічого путнього, окрім крику та галасу не буде.

– Я накидаю тобі їсти. Дівчаток не чіпай, вони вечеряли.

– Привіт, татку! – з однієї з кімнат вибігли дівчатка-близнючки. Одна з заплетеним бантом, інша з двома хвостиками.

– Мої хороші, – обійняв Олег доньок, – як ваш день минув? Що цікавого у садочку?

– Мене сьогодні вихователька похвалила. Сказала, що я молодець, – першою заговорила дівчинка з бантиком у волоссі.

– Чудово, Марійко. Ось тобі подаруночок

Чоловік дістав з кишені дві шоколадки та протягнув одну дочці.

– А мені?

– Ти, Лесю, спочатку про свій день розповідай.

– Її насварили за непослух! – Марійка не дала і слова сестрі промовити.

– Ось воно як? Тоді солодке почекає іншого разу.

Олег закинув шоколадку на верхню полицю книжкової шафи, що стояла у гостьовій кімнаті. Потім, помивши руки, приєднався до дружини, що вже вечеряла. На кухні Олега чекала повна тарілка тушкованої картоплі зі свинячими мізками.

Ґррах!

У квартирі задзвеніли вікна та посуд.

Від несподіванки Олег ледь не вдавився останньою ложкою картоплі. Разом з дружиною миттю кинулись до гостьової кімнати. Перечепився за столик у коридорі та упав долілиць.

– Боже! Лесю! – голос дружини різав вуха та краяв серце.

Поглянув крізь прочинені двері. Посеред кімнати лежала книжкова шафа, дружина намагаючись її підійняти, несамовито ковтала повітря, сльози та шмарклі. Хміль швидко вивітрився з голови. Примітив, як з-під шафи, до нього, по лінолеуму розросталась калюжка крові.

– Вона хотіла шоколадку і … – ледь промовила біла, як її бантик дівчинка.

Олега знудило свинячими мізками.

Минув рік. Нова квартира та нове, хоча й не таке радісне життя. Біда лише об’єднала сім’ю. Змирившись з горем втрати, Алла та Олег вирішили зробити все для своєї, тепер єдиної, доньки.

Знову п’ятниця. Олег повернувся з роботи раніше, ніяких «чарок» уже не існувало в його житті.

– Татку, давай пограємося в коника? – з порогу накинулась на нього донька.

– Марійко, і не втомлюєшся ти у школі, – посміхнувся він, скинувши взуття.

Чоловік, недовго думаючи, над проханням доньки, вже через хвильку стояв навкарачки у дитячій.

–Но-о-о! – осідлавши батька засміялась дівчинка.

Декілька хвилин «скачок» і сорочка наскрізь промокла. Зупинився коли відчинились вхідні двері.

– Любий, я вдома. Уявляєш, Марійку після школи забрала моя мама. Сьогодні вона у неї заночує. Ми з тобою на цей вечір лише у двох.

Олега пройняв холодок, від якого стало дибки навіть вибрите волосся на потилиці. Руки та ноги оніміли, наче скуті кригою. Спина несамовито заболіла, ледь витримуючи вагу що збільшувалася. У ніс вдарив їдкий сморід, що   пропалював до самого мозку. Сорочка наскрізь промокла, але то вже був не піт, щось липке та м’яке розтікалось по спині. На голу шию впала краплина, заворушилась, та поволі поповзла  під сорочку. Чоловіку стало зле. В очах потемніло. Рот почав швидко наповнюватись слиною.

– Там мама прийшла. Можеш злізти на хвильку? – стримуючи блювоту промовив Олег. – Мені щось трохи важкувато.

Голос доньки поступово перетворювався у нерозбірливе булькотіння.

– А м-м-мені?