А мені?

– Любий, скільки можна тебе прохати? – з докором зустріла Алла чоловіка ще в дверях. – Зроби вже щось з книжковою шафою. Вона хитається.

– Відчепись! Дійде до неї. Не бачиш, чоловік з роботи повернувся. Нагодувала би спочатку, а потім діймала. – похитнувся Олег та кинув ключі на столик в коридорі.

– Знову?

– А що? Сьогодні п’ятниця, декілька чарок не зайві. Я ж додому прийшов, отже не п’яний.

Алла знала, що коли чоловік починає такі розмови, краще не сперечатися, нічого путнього, окрім крику та галасу не буде.

– Я накидаю тобі їсти. Дівчаток не чіпай, вони вечеряли.

– Привіт, татку! – з однієї з кімнат вибігли дівчатка-близнючки. Одна з заплетеним бантом, інша з двома хвостиками.

– Мої хороші, – обійняв Олег доньок, – як ваш день минув? Що цікавого у садочку?

– Мене сьогодні вихователька похвалила. Сказала, що я молодець, – першою заговорила дівчинка з бантиком у волоссі.

– Чудово, Марійко. Ось тобі подаруночок

Чоловік дістав з кишені дві шоколадки та протягнув одну дочці.

– А мені?

– Ти, Лесю, спочатку про свій день розповідай.

– Її насварили за непослух! – Марійка не дала і слова сестрі промовити.

– Ось воно як? Тоді солодке почекає іншого разу.

Олег закинув шоколадку на верхню полицю книжкової шафи, що стояла у гостьовій кімнаті. Потім, помивши руки, приєднався до дружини, що вже вечеряла. На кухні Олега чекала повна тарілка тушкованої картоплі зі свинячими мізками.

Ґррах!

У квартирі задзвеніли вікна та посуд.

Від несподіванки Олег ледь не вдавився останньою ложкою картоплі. Разом з дружиною миттю кинулись до гостьової кімнати. Перечепився за столик у коридорі та упав долілиць.

– Боже! Лесю! – голос дружини різав вуха та краяв серце.

Поглянув крізь прочинені двері. Посеред кімнати лежала книжкова шафа, дружина намагаючись її підійняти, несамовито ковтала повітря, сльози та шмарклі. Хміль швидко вивітрився з голови. Примітив, як з-під шафи, до нього, по лінолеуму розросталась калюжка крові.

– Вона хотіла шоколадку і … – ледь промовила біла, як її бантик дівчинка.

Олега знудило свинячими мізками.

 

Минув рік. Нова квартира та нове, хоча й не таке радісне життя. Біда лише об’єднала сім’ю. Змирившись з горем втрати, Алла та Олег вирішили зробити все для своєї, тепер єдиної, доньки.

Знову п’ятниця. Олег повернувся з роботи раніше, ніяких «чарок» уже не існувало в його житті.

– Татку, давай пограємося в коника? – з порогу накинулась на нього донька.

– Марійко, і не втомлюєшся ти у школі, – посміхнувся він, скинувши взуття.

Чоловік, недовго думаючи, над проханням доньки, вже через хвильку стояв навкарачки у дитячій.

–Но-о-о! – осідлавши батька засміялась дівчинка.

Декілька хвилин «скачок» і сорочка наскрізь промокла. Зупинився коли відчинились вхідні двері.

– Любий, я вдома. Уявляєш, Марійку після школи забрала моя мама. Сьогодні вона у неї заночує. Ми з тобою на цей вечір лише у двох.

Олега пройняв холодок, від якого стало дибки навіть вибрите волосся на потилиці. Руки та ноги оніміли, наче скуті кригою. Спина несамовито заболіла, ледь витримуючи вагу що збільшувалася. У ніс вдарив їдкий сморід, що   пропалював до самого мозку. Сорочка наскрізь промокла, але то вже був не піт, щось липке та м’яке розтікалось по спині. На голу шию впала краплина, заворушилась, та поволі поповзла  під сорочку. Чоловіку стало зле. В очах потемніло. Рот почав швидко наповнюватись слиною.

– Там мама прийшла. Можеш злізти на хвильку? – стримуючи блювоту промовив Олег. – Мені щось трохи важкувато.

Голос доньки поступово перетворювався у нерозбірливе булькотіння.

– А м-м-мені?

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Маєток Блай
Другий етап: Готель «Оверлук»
Історія статусів

15/10/22 04:45: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/10/22 01:43: Грає в конкурсі • Перший етап
23/10/22 20:00: Грає в конкурсі • Другий етап
30/10/22 20:00: Вибув з конкурсу • Другий етап

Коментарі 27

0
Сюжетно оповідання чудове, декілька поворотів, фінал горорний. Та на початку діалоги, опис побуту, – для мене якось передано штучно,наче я якоїсь реклами сцена, ця чарка-як штам. Невистачило більш глибшого пропрацювання героїв. Мо декілька штрихів не вистачило.
1
Дякую за відгук! Описи буденного даються мені дуже важко. Майже завжди виходить нереалістично. Сподіваюсь, колись, я це поборю)
0
Спочатку ваше оповідання дуже реалістичне, а потім додається гарний фінт, який мені сподобався і нагадав фільм "Близнюк") Тобто плюси роботи очевидні) Можливо, тільки трохи моторошніше б описати останні рядки, коли чоловік розуміє, що (а не хто) на ньому сидить. Хоча сам страх героя там описано добре. Хай щастить пройти далі)
1
Дякую) І Вам нехай щастить на конкурсі та в подальшій творчості)
0
Класична історія. Напевно віками зв’язку близнюків присвоювали паранормальні властивості. А ще як один помирає, то тим більше. Сподобався фінал оповідання та образи, які в ньому використали. З мінусів виділю діалоги, які виглядають нереалістично.
Зичу успіхів та потрапити до фіналу!
1
Дякую за відгук! Згоден що з діалогами потрібно попрацювати, як і багато ще з чим. Вам також успіхів!
0
Люблю відкриті фінали, вони дають можливість самому додумати, що було далі. Плюсик)
Твір написаний добре, читається цікаво, інтрига є.
Успіхів!
0
Історія зацікавила, хотілось дізнатися, чим усе закінчиться. Дякую автору.
1
Класна назва. Як у казці про Івасика-Телесика й несправджені поминки:) Супер - про шафу. Спочатку все реалістично, а потім... як привид чи нечиста совість батька.
0
Оце було добре, автор молодець. Кінцівка дійсно лякає. Та якщо прочитати останні репліки героїв у відриві від оповідання, можна навіть посміятися - гарний ефект, на межі істерики, коли ти відчуваєш, що це має бути або смішно, або страшно, а воно грає у купі (як приклад Пеннівайз у "Воно" в сцені коли він махає відірваною рукою (так мова про мене)). Може трохи розширити оповідання і додати деталей, трохи історії дівчат, щоб втрата однієї з доньок відчувалась вагомішою (хоча так можна зіпсувати ефект несподіваної смерті), корочше те що вийшло непогано треба примножити. А так дуже добре!
Успіхів!
0
Дякую! Розширити оповідання можна, навіть потрібно. Є декілька ідей для цього. Головне щоб лінь не перемогла і я все таки зробив це) Вам також успіхів!
0
Кінець моторошний, але передбачуваний. Написано добре.
0
Насправді було моторошно, сімейна сцена не здалася нудною, була скоріше грою на контрастах. Цікаво вийшло, сподобалося)
0
Радий, що Вам сподобалось)
0
Люблю цей класичний прийом з горорів, коли герой розуміє, що грався/говорив/дивився ще хвилину тому не на близьку людину, але ще не повернув голову і не глянув, що там за монстр. Тут треба зі стилем попрацювати, аби кожна репліка, кожне слово тримали інтригу і цікавість читача, тоді ніхто не скаже, мовляв, нудна сімейна сцена (мені теж вона такою здалась). Фінал класний)
0
Поясніть кінцівку, що з Олегом та дитиною?
2
Наскільки я зрозуміла, це не дитина, а монстр
1
Як вірно підмітили раніше, то не дитина. Ще живою, це була дочка, а зараз монстр. Скоріше за все, Олег не витримав ваги відповідальності ( тобто самого монстра) і його трохи роздавило.
0
Сімейна сцена на початку трохи нудна, але підводить до основних жахіть оповідання. Місцями гидко та моторошно. Дякую, успіхів!
0
Дякую за відгук! Вам також успіхів!