Trick or treat? (Або - Нова дама з горностаєм)

Наближається Гелловін. Мене вже замордували питаннями, у кого (чи під кого) я вберуся цього року на свято. Начебто не можна не бути ніким. Чи бути собою. Бо вже втомилася від вампірів, відьом та інших інфернальностей.

Але традиційного «trick or treat?» не виходить спекатися. Тому я – хоча й лишилася вдома за лептопом, – про всяк випадок підготувала кілька цукерок і мандаринок, якщо зазирнуть ряджені – сусідські діти.

Уранці зайшла до церкви. Пам’ятаю, що фокуси-tricks, почалися вже того дня.

…Нарешті ставлю свічку. Якась жінка одразу переставляє мою свічку в інше гніздо. Здається, бурмоче під ніс. Потім запалює свою свічку від моєї.

Відправа почалася. Бачу, що на стінах бігають людські тіні. Певно, від вірян? Але тіні якісь підозрілі. У голові з’являється повір’я, що це біси великих грішників.

…Я не дуже запам’ятала її обличчя (під хустками всі однакові), але спочатку побачила руку. Неприємна, досить довга кисть, у широких пальцях – щось брутальне. А втім, що мені до незнайомців.

Проте цей випадок чомусь пригадався, коли ожив мій мобільний.

–Ти не забула, до тебе кур’єрська посилка…

–Чекаю. Стій, а хто принесе?

Гудки.

Що це – розіграш на Гелловін?

Водночас – дзвінок у двері. У «вічку» видно якусь жінку невизначеного віку, але ніби не стару. Вона притискає до себе якусь тварину – не розібрати потемки, чи кішку, чи собаку, але впадає у вічі нелюдськи довга долоня, пальці просто хижі. Сама – якась сіра (утім, за півмороку всі здаються такими). Жодної прикмети. Окрім руки. І того, як несамовито долоня стискає хатнього улюбленця.

Навряд чи це кур’єрка.

– Хто? – строго питаю я.

– Візьміть мого… – не договоривши вона простягає звірка до дверей. Я хитаю головою й відказую:

– Ні!

Кроків не чути. Мій погляд падає на відкриту в Інтернеті (лептоп увімкнено) картину Леонардо да Вінчі «Дама з горностаєм». Дехто вважає, що на руках – ласиця чи фредка і означає вбивцю, бо сама модель була ще тією штучкою. Але зараз мене мовби пронизує: це та дама… жінка, що переслідувала мене в церкві! Рука! Хижацька, здатна душити або вдарити ножем. Якби не ця притиснута до грудей тварина, я б не здогадалася.

До речі, мені пощастило бачити цей портрет в оригіналі. Будете у Кракові – не пошкодуйте часу. Оксамитова зала в Музеї Чарторийських – і ви зрозумієте, що дама була вбивцею. Очі й рука, а продовження руки – хижак. Жодна репродукція цього не дасть.

Дзвонить мобільний:

– Приходив кур’єр?

Розповідаю про підозрілу особу. Про свої фантазії промовчала, а то вирішать, нібито збожеволіла й вірю, що картина Леонардо ожила.

– Що ж ти її не впустила?! Може, це якась нещасна, просить для тварин…

…Коли почалася війна, жінка істерично притискала до себе хатнього улюбленця та бігла до машини: «Ні, це місце для мого пса!» Людей не брала. Уже потім мені розповідали, як вона вешталася, із геть застиглими очима, сама вбрана в колись стильний одяг, тримаючи пса. Того разу авто привезло жінку до пекла.

…– А знаєш, на Гелловін у дім можуть зайти ряджені, а насправді це відьми.

– Ти в це віриш? – криво посміхаюсь я. – Чи це просто лихі люди? Чи… скоріше… байдужі?

– Може, і так. Але те, як вона поводилась у церкві… такими відьми бувають.

– Я читала, що є такі психи й маніяки, що активізуються на Гелловін. Тому ліпше нікому не відчиняти. Чужому.

– Гаразд, повіримо, що ця пані просто зробила собі імідж під «Даму з горностаєм» і щороку на Гелловін являється в такому вигляді.

– Як би там не було, – підсумовую я, – але Гелловін – це не тоді, коли ми кажемо «hello»! Не всіх треба вітати і приймати.

Мій співбесідник сміється.

І знову – дзвінок у двері, коли я сама. На подвір’ї, під дощем – незнайома жінка, зовні респектабельна. Вона тримає квіти.

Набираю по мобільному тих, у кого живу. Чи впускати, чи не впускати?

– Викликай поліцію! – чую крик.

Але чомусь довіряю цій жінці. Відчиняю двері та вітаюся.

– Це вам! – здавленим голосом, ніби ладна заплакати, каже гостя. І простягає мені цілу композицію вишуканих квітів. Швидко йде.

Уже потім я дізналася, що це – сусідка хазяїв, бідна, але витратилася на такий кошик, бо дізналася про моє лихо і порятунок.

Згадайте про бідну вдову і дві лепти.

Потім я була на дні народження цієї сусідки. А дама з горностаєм (котом? псом?) більше не з’являлася.