Спалене минуле

(бувальщина)

Чому ви питаєте мене?.. Що? Можна на «ти» розмовляти? Дякую. Тож що тебе цікавить? Моя спеціальність? Стаж роботи? Ні? Не те? Хобі? А... зустрічі з незнаним. Слухай, не говоритимемо на цю тему. Не говоритимемо та й по всьому. Я нічого не знаю.

Хто сказав?.. А, знаю, знаю. Ну що ж, у людей на язиці нічого не втримається. А як вони люблять жаліти інших!

А може, підеш ти, нічого від мене не дізнавшися? Не люблю згадувати.

Добре, розкажу.

Коли це почалося? Давно, ще в дитинстві. Були в мене такі відчуття...ну як пояснити... Схоже на шаманську хворобу. Мене тягнуло до відьом, відьмаків, я вміла ворожити. Ні, ти не зрозумів, я нікого з тої братії не знала і, уяви, газетам з оголошеннями не вірила. Просто була в душі відьмою. Ні, не розумієш ти... здавалося мені, що я перетворюся на звіра. Як вовкулака. Зараз уже цього не відчуваю. А тоді знала: я тільки гість тут, на землі, зроблю крок уперед – і вступлю в інший світ.

Що? Кажеш, з усіма таке буває? А, ти сенсації хочеш? Зараз буде тобі сенсація. Бачила я віщі сни. А ще було: побажаю щось кому спересердя – і воно здійсниться. Та який там пристріт, це самі люди винні, бо дурні, скочать у халепу, а потім кричать, що їм пороблено. Був у мене такий знайомий… але то іншим разом.

Значить, продовжую. Почали мені такі сни ввижатися, що не знаєш, вірити чи ні. Знаєш, буває так: душа прокинулася, а може ще й не прокинутися, так, поступово брунькується, а враження йдуть... Та не зрозумієш ти. Коротше, не знала я, сни то чи правда, надто все справжнє. Може, я й справді не спала.

А далі... Від мене почали відкараскуватися, бо я нагадувала їм потойбічне створіння. Зором? обличчям? бозна. Може, і так.

Слухай, а може, не треба про мене? Давай я тобі бувальщину про своїх знайомих розповім. У них у квартирі полтергейст з'явився. Склянки зі столу самі собою злітають і – брязь! А одна дівчинка зайшла до кімнати й бачить: на ліжку сидить... халат. Руку опустила... відчуття – як тверда людська спина! Сидить невидимка згорбившись.

Що? Про мене хочеш? Зараз доскажу. Тільки для того, щоб ти зрозумів, розповім ще одну бувальщину. Для пристріту часто ляльок закопують – біля будинку, у самій хаті… Тому не підбирайте ляльок на вулиці, особливо на перехрестях. А от якщо сама зробиш ляльку – тільки для гри, у дочки-матері, – це нічого. Та й то – доки ти ще дитина. Я любила ляльок із ганчір’я. А от ляльки-мотанки – ніяка не гра.

До чого тут лялька? Так слухай. Тепер про мене. Увечері це було... ну, як давно? Місяць-два. Іду я лісом і раптом виходжу на невідомий пагорб. Скрізь плющ, болото отруйне, дурман. І тут я чую, як за спиною щось тріщить і стрибає. Обертаюся... мамо! Лялька! Дерев'яна! Обмотана ганчіркою... стривай, ні, це така сорочка була, як раніше в селах лялькам шили. Голова здоровенна, дерев'яна. Схожа на гарбузик. І ця лялька до мене стрибає, так швидко! Я її хапаю, розламую і... звідки вогонь узявся – не розумію. Але переді мною спалахнуло полум'я. І я кидаю ту ляльку. У вогонь. Вона, розламана, зрослася знову. Але згоріла.

І я зрозуміла: це – моє минуле. Мої мерзенні спогади, від яких я хочу звільнитися. Я позбулась їх.

От і вся сенсація. Ти що, я не п'ю. Ну не віриш, тоді нащо було розпитувати?

Стривай, двері там.

Ще мені снилося, що я розмовляю глосолалією, але те навряд чи тебе зацікавить.

Справжня сенсація – у нас самих.

Тільки я зараз так утомлююся від роботи, що вже нічого не бачу.