Непристойна усмішка

Іван увійшов до своєї квартири й, не знімаючи взуття, попрямував до ванної. Пильно подивився в дзеркало в грубій рамі з пластику і металу над раковиною. Легко провів пальцем за вухом. Потім ще раз. Частота серцевих скорочень збільшилася, по всьому тілу битим склом під шкірою озвалися поколювання. Проте з дзеркала на нього дивилося спокійне нейтральне обличчя врівноваженого чоловіка з ледь помітним сріблом у волоссі.

На ліках проти агресії людство не зупинилося. До досконалої спільноти “людей розумних” ще було далеко. Складним викликом стало врегулювати решту емоцій. Адже надто сильні їх прояви могли далі шкодити. Норми та правила стосовно рівня емоційних реакцій переписувалися й удосконалювалися так часто, що годі було встигнути вивчити їх і навчитись використовувати. А жити в згоді з усіма учасниками суспільства хотіли всі. Ну майже всі. Були винятки, але після праці над ними спеціально утворених служб, люди поверталися на істинний шлях взаємоповаги й турботи про ближнього.

На допомогу, недосконалій у своїх реакціях, людині прийшов революційний винахід, який поклав кінець страху комусь зашкодити й страху, що хтось зашкодить тобі.

Маска контролювала прояви емоцій на обличчі, утримуючи їх в припустимому законодавством діапазоні. Прилягала до шкіри так, що годі було намагатись її помітити. А от лінзи для очей, що йшли в комплекті, можна було взяти безбарвні чи будь-які з запропонованих шістнадцяти відтінків.

Винахід весь час удосконалювався і сучасні моделі захищають від проблем зі шкірою обличчя — мімічні зморшки, реакції на сонячне випромінювання, акне. Також їх все рідше потрібно знімати. В тих останніх варіантах можна спати, купатись, займатися спортом і сексом. Знімати їх необхідно лише раз на місяць, щоб зробити програмне оновлення.

Людство стало врівноваженим і спокійним. Але цей спокій узалежнився від масок. Бо тільки вони гарантували точне слідування правилам і нормам. Зовсім скоро ці правила дозволяли лише незначні реакції в товаристві інших людей. І лише маска могла точно відтворювати їх в пристойних межах і правильно відчитувати відповіді інших масок, людей тобто.

Більш яскраві емоційні прояви дозволялися лише вдома під час перегляду державних телевізійних передач або звітів винахідників масок, які робили цей світ кращим. Саме тому деякі люди призвичаїлися навіть кохатися на такій відстані від телевізора, щоб маска могла реагувати, дозволивши власникам трохи яскравіше виказувати своє задоволення від близькості.

Сьогодні Іван вперше за кілька років побачив людину без маски. Обличчя жінки було скорчене в гримасі жаху чи огиди — Івану вже складно було пригадати. Вирячені очі, роздуті ніздрі, зі стиснутих зубів сочилася піна, з-за вуха текла кров, розмазуючись по шиї та по світлій блузці. 

Охоронці спокою, які вели її певно в виправний притулок, скрутивши руки за спиною, були спокійні й доброзичливі, як їм і личить. Обличчя ж Івана не виказувало жодної зацікавленості чи тим більше стурбованості, як і вимагалося в такому випадку. Навіть тоді, коли жінка якимось дивом вивільнила одну руку й почала дико дряпати себе за лівим вухом, жоден м'яз не смикнувся на обличчі чоловіка.

Маска ідеально прилягала до шкіри. Знайти місце стику, якось здерти її, не пошкодивши обличчя, було нереально. Але потягнувши за малесенький клапан, можна було без проблем її зняти - вона сама відпадала, ніби мертва п'явка.

Іван ще раз повільно провів пальцем за лівим вухом, заплющив очі, щоб вигострити відчуття дотику, і зробив це ще раз — нічого. Клапана немає, як ніби й не було. Хоча ще вчора, здається, був. Розгубленість і безрадність стиснули легені — Івану стало тяжко дихати. Він запитально подивився в дзеркало. Віддзеркалення відповіло усмішкою. Надто широкою, щоб бути пристойною.