Весела Повитуха
Суддівський висновок
Жінка. 81 рік. Смерть наступила через зупинку серця. Насильницьких дій не виявлено. Тіло вкрите ранами й укусами. Ймовірно, це зуби кота.
Свідки
«Та оно кіт лежав, геть розірваний. Звідки я маю знаю ким? аЯ, робити мені ніц, за сусідами ся дивити. Собаки, певне».
Плітки
«Кажуть, шо дівка якась гола селом бігала. Розплатана вся і в крові. Але чур я вам того не казала, мені лиха не тре».
***
Сусіди весь час вважали мене божевільною, тому не сильно дивувалися, коли я за місяць до смерті почала нишпорити по всіх закутках, де тільки є коти, шукаючи ідеального. Спочатку це не вдавалося — всі були або старі, або худі, або надто світлі, або надто темні, або самці, або слабкі, або без зубів. Занадто багато «або», що віддаляли мету і невтомно наближали Кістляву, яку я так сильно хотіла обдурити.
Руда кішка з шістьма пальцями й ідеально міцними зубами забрела в мій двір сама. Була втіленням чого демонічного — якраз те, що треба.
В той вечір, коли Смерть, за моїми розрахунками, мала нарешті прийти з візитом, я не зводила очей з кішки — та не могла втекти. Вона дряпала двері, загрозливо гарчала, волала так, наче її ріжуть. Нажахано дивилася то на мене, то у вікно, намагаючись знайти шлях відступу. Аж раптом, рівно в 00:00, впала замертво, розділяючи зі мною один останній подих на двох.
***
Очі кішки звикали до темряви швидше, ніж я очікувала. Попри те, що на вулиці панувала ніч, кімната здавалася мені мало не освітленою — старий столовий гарнітур, задрипаний диван, піч, ліжко вже не були просто силуетами. Як і не було силуетом моє старе огидне тіло з розкинутими в сторони руками, що валялося на ліжку. Жах стиснув горло, але шлунок негодованої протягом декількох днів кішки незадоволено загудів.
Декілька легких стрибків і я вже дивилася в свій розкритий в німому крикові рот. Сухі покусані губи, вкрите зморшками обличчя, друге підборіддя. Я відчувала ненависть до цього мерзенного тіла, але насправді у мене не було часу на те, щоб його розглядати. Щоб обдурити смерть, мені потрібно було зжерти якого більше старої плоті до того як перші промені торкнуться котячої шерсті.
***
Шкіра на руках і ногах страшенно затверділа, тож прийшлося починати з губ. «Більше, треба з’їсти більше», — крутилося в моїй голові. Плоть розривалася важко. Ікла тріщали, мовби от-от зламаються. М’ясо не мало звичного смаку, спочатку було соленим, тоді гнилим, а потім й зовсім втратило хоч якісь відтінки, але його текстура була настільки терпкою, твердою, відразливою, що мені приходилося ковтати його, не жуючи. Кров практично загусла. Я змушена була висмоктувати її, щоб та швидше потрапила до шлунку.
Більше не могла. Організм кішки надто слабкий, щоб витримати таке навантаження. Блювота підступала до горла, але я ковтала її раз за разом. Жоден шматок плоті не мав вийти назовні. Найважче було не думати. Не думати і… не відчувати фантомного болю на з’їдених кішкою щоках, покусаних руках, розірваних венах. «Скоро це закінчиться. Скоро я обдурю кістляву і вона більше не зможе мене знайти», — заспокоювала я себе. А далі все як в тумані.
***
Я не встигаю з’їсти все. В паніці кусаю то тут, то там, але тіло вже не піддається — воно надто тверде. Ікла тріщать і ламаються. Шерсть покрита застиглою кров’ю, неприємно тягнеться і заважає мені йти. Черево надулося, мовби у вагітної. В очах темніє, а блювота підступає до горла. Біжу, бо мушу якнайдалі відійти від хатини.
***
Воно розриває мене на частини. Роздирає своїми руками й зубами. Біль і муки народження — скільки ж раз людині прийдеться їх відчути? Очі кішки вже сліпі, натомість в свідомість проникає світло сонця, що видніється через призму чогось червоного. Спогади розпливаються. Більше не розумію, хто я, допоки не опиняюся посеред дороги.
***
Дивлюся на свої малі груди й вузькі стегна, крихітні руки. Це все в крові і огидно смердить, але легені переповнюються щастям — мені вдалося обдурити смерть й отримати молоде тіло. Біжу й не бачу дороги, поки не зустрічаюся поглядом з своєю сусідкою. Показую їй середнього пальця й продовжую шлях. Перше вдале переродження. Перше з дев’яти.
