Екзорцизм

Кожного разу одне і те саме. Суперечки, недовіра, погрози, але те що коїться з одержимим змушує врешті решт погодитись. Магістр і три його помічника, стояли в дверях будинку, на котрий вказали провидці. І родичі, як завжди, погодились на обряд екзорцизму. Батьки дивились на Магістра, старого, слабкого, як він йшов до вказаної кімнати, навіть не розплющуючи очей. Його помічники, йшли за ним, роздивляючи присутніх через якісь скельця. Магістр зайшов у кімнату хворої не відкриваючи очей і промовив хриплим, гоголосом.

— Старе як світ, дівчина вирішила пограти у відьму, не знаючи до яких сил звертається

Перед ним, над ліжком, ніби підвішена за ноги, парила дівчинка, років тринадцяти, із мертвенно блідою шкірою. Із пор на її обличчі сочилась густа, темна кров, а на лбу були свіжі шрами, ніби щось намагалось прорости із середини. Магістр повернувся до помічників.

— Ви знаєте що робити

Один із помічників, почав малювати символи на проході у кімнату, двоє інших, поставили свічки навколо кроваті, після чого вивели родичів із кімнати. Магістр встав у кроваті і промовив.

— Я звертаюся до тебе Молакрездазощйот

Голова дівчини різко повернулася до нього. Її повіки відкрились, але замість очей були видні лише два темних бездонних отвори, стіни котрих були вкриті тисячами маленьких гострих зубів. Вона відкрила рот, із нього вирвався густий темний туман. У пітьмі клацнули пальці і над свічками, з'явилось червоне полум'я, воно поступово стало яскравіше, розвіюючи цей туман. Магістр промовив

— Я знаю твоє ім'я, я наказую тобі…

Дівчина перебила його

— Ти спізнився, наповнений, я не виконаю жодного наказу, це тіло моє. — пролунав з її вуст голос схожий на скрип металу по склу

— Тоді ритуал починається.

Магістр почав зачитувати ледве чутні тексти. Дівчина засміялась, її тіло опустились трохи нижче, їх обличчя опинились на одному рівні. Вона розвела свої руки, її пальці вкрилися кровью, а потім вигнулись, із характерним тріском кісток що ламаються. Мати дівчини закричала і почала рватись до кімнати, але один із помічників тримав її поперек корпусу і заспокоював словами. А із пальців дівчини виривались і подовжувались загострені кістки. Потім хруснули її лікті, і руки, зігнуті неможливим чином, ринулись до магістра, намагаючись впитись кістками, ніби когтями, у його тіло. Він схопив її руки не припиняючи зачитувати тексти. Тоді почало змінюватись обличчя дівчини, із нього прорвались кістки черепа і воно перетворившись в криваву маску, із гострими виступами. Вона намагалась вдарити магістра головою, але не доставала. Тоді з її спини вирвався хребет і немов біч, почав лупцювати Магістра. Але це не зупинило його слів. Тоді дівчина знов закричала, голос її поступово став високим, людським, дівочим

— Мамо, Мамо, це він зі мною робить, Мамо допоможи!

Почувши це мати вирвалась із хватки помічника та забігла у кімнату. Хребет дівчини в ту саму мить метнувся до неї, обернувся навколо її шиї і підняв над землею. Магістр помітив це

— Бовдури, куди ви дивитесь!

Магістр відпустив руки дівчини, її кістки впились у його плоть і почали рвати її на шматки. А Магістр тим часом занурив великі пальці своїх рук у бездонні отвори на місці очей дівчини, і тисячі зубів почали пережовувати його пальці.

— Енем в їен зі! Інем шежелан ит репет!

Прокричав Магістр і тіло дівчини ніби вибухнуло темним туманом. Ця темрява поступово піднялась до гори, від полум'я свічок. Дівчина лежала на кроваті, метаморфози її тіла зникли, але на їх місцях були кровоточащі шрами. Мати без свідомості, із окровавленою шиєю лежала на підлозі. Магістр стояв на одному коліні, не піднімаючи голови.

— Як вона, майстер? — запитав один із помічників

— Ніколи, не вір екзорцисту, після ритуалу! — промовив Магістр — ти маєш все перевірити сам!

Помічники ринулись у кімнату, один розглядав мати через скельце

— Вона чиста.

Другий роздивився дівчину.

— Вона також.

Третій одягав срібні кайдани на Магістра. Через кілька секунд вони вийшли із кімнати і вивели свого майстра. Один із помічників звернувся до батька, котрий від початку ритуалу ніби перетворився на статую.

— Вони живі, але лікаря ти викличи.

Ці слова ніби пробудили батька від сну, він здригнувся, подивився на Магістра, і запитав.

— Ви… ви його вигнали?

Магістр повернув голову до батька і промовив.

— Демона… неможливо… вигнати…

І він відкрив свої повіки, за котрими виднілися два бездонних отвори, вкритих тисячами маленьких гострих зубів.