Вторгнення

– Що це було? – злякано вигукнув хлопчик у ліжку.

– Напевно, хтось проник до будинку, – відповів спокійний голос.

– Мені страшно. Давай кудись заховаємося?

– Куди?

– У шафу.

– Добре. Тоді краще у ту частину, де одяг на вішаках висить.

Внизу на кухні почувся брязкіт дверцят кухонної стінки. А ще грубі голоси. Чужі, незвідані раніше. І ця мова: огидна, груба й незрозуміла. Андрій навшпиньках прокрався до шафи. Тихо відкрив дверцята, аби вони не зарипіли, як це буває частенько. На щастя, чи на милість богів, вони відкрились тихо.

– Хутчіше. Я не хочу тут бути один. – прошепотів хлопчик.

– Що тут відбувається? – сонно промовила світловолоса жінка, увімкнувши світло на кухні.

Від побаченого сон миттю розвіявся. Чоловіки не встигли отямитись від несподіванки як Марта чкурнула до себе у спальню, закривши двері за замок.

– Поймать єйо! – скрикнув бородатий чоловік.

Грім чобіт розносився по будинку. Наткнувшись на замкнені двері, чоловіки взялись виламувати їх. Від гуркоту, що відчувався у кожному куточку будинку, хлопчик затрусився як лист на морозному вітру.

– Не бійся. І не трусись так. А то вони помітять нас.

– Ти мене захистиш?

– Звісно. – спокійний голос подіяв наче потрійна доза заспокійливого на хлопця.

Дубові дерев’яні двері витримали з десяток ударів. Але з кожним ударом вони втрачали свою міць. За наступним ударом вони розчахнулись й ударились об стіну, розкинувши довкола дрібні уламки. Від цього жінка скрикнула, а від її крику хлопця пересмикнуло.

– Забирайтеся геть! – додала Марта, направивши на них статуетку ангела.

– Брось, ілі пристрелим тебя как авцу. – суворо проказав бородань.

Кілька секунд роздумуючи, вона жбурнула статуетку на підлогу. Марта затремтіла наче від холоду, хоч у кімнаті було плюс двадцять. Вона слізно почала вмовляти не чіпати її, але до її слів їм було байдуже. Вони кинули її на ліжко. Жінка не здавалась. Відбивалась як могла.

– Тут єщо лєсніца єсть. Проверьте єсть кто навєрху.

Від цих слів її наче вдарило струмом: вона заклякла, затримала подих й попри все, що відбувалась довкола, прислухалась, що відбувається нагорі. Гвалтівник скористався цим моментом, зірвавши з неї білизну. Марта продовжила брикатись. Йому не допомагали ні погрози, ні удари. Її волю йому не зламати силою.

Двоє чоловіків піднялись нагору. Спершу оглянули першу кімнату: комору. Нічого не запримітивши, вони направились до інших дверей. Чоловіки увійшли в Андрієву кімнату. Пусто. Один з них заглянув під ліжко: теж пусто.

– Кравать єщьо тьоплая. Детьо гдє-то здєсь. Прячється. – промовив бородань. Інший – роззирнувся довкола, й швидким кроком направився до шафи.

Різким рухом він відкрив дверцята й вигукнув:

– Ага!

Він схопив Андрія за руку й поволік його униз. Хлопець відбивався й кричав. Але його слабкі удари не шкодили лиходію, лиш нервували його ще більше. Андрій не встигав за чоловіком, тож той просто волік його по сходах.

– Пасматрі кто тут у нас, – переможно вигукнув лисий.

По білосніжному обличчю покотились сльози. Марта відкинула свою гординю зціпивши зуби. Вона їм не пробачить. Не забуде цього. Головне, щоб її сина не скривдили, а вона це якось переживе.

– Какой смірной сучкой стала.

– Тату! Рятуй! – закричав Адрійко, побачивши заплакану матір.

– Заткнісь!

– Тату! – продовжував малий.

– Не чіпайте його! – в розпачі крикнула Марта.

– Закрой рот! – крикнув бородань, вдаривши її прикладом.

– Татку! Врятуй нас!

– Заткні єво! – не витримуючи вереску, промовив ґвалтівник.

Чоловік закрив рота малому. Але той викрутився й вкусив його за руку. Лисий аж заверещав. Легким рухом він дістав ніж і встромив його у груди Андрія.

– Ні! – закричала жінка.

– Не бійся, синку. Я поруч. У смерті немає нічого страшного. – промовив спокійний голос.

Марта легко скинула із себе ґвалтівника й кинулась до тіла сина. Але не добігла. Бородань вистрілив і вона замертво звалилась.

– Я єщо не закончіл. – обурено висказався ґвалтівник.

– У тебя єсть рука. – промовив бородань.

Будинок затрусився. Дверні скалки піднялись у повітря, і стрілами полетіли в ґвалтівника встряли у ноги, живіт і член чоловіка. З автомата бороданя випав магазин, він нахилився, щоб поглянути, але автомат вистрілив рознісши його голову. Калашніков випав з рук і полетів під ґвалтівника. Він всівся на зброю, а автомат увійшов у нього як ніж у масло. Лисий кинувся у двері, але ніж з Андрієвих грудей наздогнав його й проштрикнув.

– А чому ти цього не зробив раніше? – запитав Андрій.

– Усе не так просто, синку. Але тепер ми усі разом.