Лізі

Ліза сиділа в парку обіпершись на дерево і дивилася в небо. Там пропливали та розчинялися в атмосфері легкі хмаринки. Вітер, ніжно торкався її обличчя, кучерявого волосся і поспішав заховатися серед листя. В її зелених очах блищали сльози, а руки стомлено лежали схрещеними на колінах.

Хоч тілесно дівчина знаходилася тут, проте думками була далеко звідси у спогадах. Ось їй десять, батьки сперечаються і вирішують поїхати в гори, щоб налагодити стосунки. Тоді вона втратила маму, яка вийшла вночі на прогулянку і її так ніхто більше не бачив. Далі тринадцять — відпочинок на морі, де тато вчив її плавати. Пізніше його знайшли на березі з ознаками нападу якоїсь тварини. Дівчинка залишилася під опікою тітки, яка була єдиною близькою ріднею. Наступний спогад — випускний вечір і перший поцілунок, вступ до коледжу, одруження, аварія, в якій вона втратила чоловіка. Довге лікування, зустрічі із психологом і, нарешті, їй вдалося знову повернутися до звичного життя. А минулого тижня подруга запропонувала разом бігати. Щовечора, цим же парком.

"Лізі, ти ж знаєш, що я в пошуках кавалера. Мені потрібна підтримка для того, щоб скинути це", — говорила подруга і театрально натягувала шкіру на животі, наче там було з десяток кілограмів із сальних запасів. Та насправді вона була на диво худенька і підтягнута. Ба навіть її великий апетит не міг нічого вдіяти. Після тривалих умовлянь, вони все ж домовилися.

Першого вечора вони пробігли небагато. Щоб поступово набирати більший кілометраж, а не одразу ж відбити бажання. Потім вони ще довго блукали стежинами парку, розмовляючи. Наступного дня все повторилося. На третій день вони пробігли далі і натрапили на милу галявину, де можна було перепочити. Пізніше, вночі, їй наснилося, що вона біжить цією галявиною і там є щось дивне. Дівчина відчувала на собі погляд голодних очей. Всередині все стискалося. Перелякавшись, вона стала тікати звідти, та кожен крок був марним. Раптом її щось штовхнуло у спину і вона прокинулася. Поруч сидів кіт, подарований тіткою на день народження. Спочатку він пильно вдивлявся в неї, а потім ліниво нявкнув, розвернувся і ліг спати. Дівчина підвелася з ліжка, пройшла до ванної і вмилася холодною водою. На кілька секунд завмерла, спостерігаючи, як краплі води стікають по обличчю, капають на стінки раковини та провалюються у темряву каналізаційної труби. Підвівши погляд до дзеркала, вона побачила своє стомлене лице. Відкрила дверцята шафки і, понишпоривши між різними баночками та коробочками, дістала пластинку зі снодійним. Ковтнула таблетку, запила водою і повернулася до ліжка.

Зранку Ліза попросила відпочити від бігу, і подруга не заперечувала, бо це вже було невеличким досягненням. Тож вона залишилася дома. Щось готувала, займалася прибиранням, ввечері читала книгу із келихом вина. Наступні дні дівчата знову повторювали свій маршрут парком.

На восьмий день Ліз прокинулася від чергового жахіття. Їй наснилася аварія. Тоді вони сперечалися про щось із чоловіком. В один момент, для примирення, дівчина спробувала поцілувати хлопця в шию. Він перелякано відсахнувся, і як наслідок — не впорався з керуванням. Авто занесло і вони злетіли з дороги, врізавшись у дерево. В момент удару дівчина прокинулася. Поруч спокійно сопів кіт. Вона провела рукою по м'якій шерсті, ще трішки полежала, а потім протягнула руку до тумбочки біля ліжка. Відкривши верхню шухляду, намацала заспокійливе і, не довго думаючи, прийняла відразу дві таблетки. Зранку переконала подругу, що краще буде, якщо вони три дні бігатимуть — один відпочиватимуть. Тому сьогодні вирішили піти в кіно. Після сеансу подруга поділилася радісною новиною, що їй запропонували хорошу роботу і вона хоче взяти Лізі з собою. Єдине «але» — доведеться переїхати до іншого міста.

І от вони знову вийшли бігати. Від самого початку щось не давало спокою Лізі. Їм довелося зупинитися на галявині, перепочити.

Дівчина наче прокинулася від своїх думок, відчувши, як стікає сльоза. Підняла долоню, провела по підборіддю і відвела погляд від неба, щоб глянути, що таке липке. Вона вся була в крові, а поруч лежало тіло подруги із розірваним горлом. Серед тіні дерев вона помітила постать, в якій впізнала свою тітоньку. Ліза затулила рот закривавленими долонями, ковтаючи крик і відчула на собі погляд, той самий, що їй снився. Проте цього разу він був інакшим, ситим. Тітонька отримала, що хотіла, і отримувала кожного разу. Її люба племінниця знову залишиться поруч із нею.