Філософія смерті

- Якщо ти маєш сміливість визнавати себе людиною, то маєш знайти в собі й сміливість визнати, що ти приречений. Приречений на слабкість перед всесильним світом, приречений на хвороби і втрату близьких, на зневагу, на забуття, на зневіру у власних цінностях. Приречений на смерть. Все що тобі залишається робити, з ранку й до вечора, це усвідомлювати, що скоро ти помреш. Ти помреш, як це роблять інші, несподівано і беззвучно. Можливо про це навіть не дізнаються, а ті, хто будуть про це знати, забудуть так само швидко, як забудуть і тебе. І пригадуватимуть лише погане, бо іншого тобі зробити не дано. Ти приречений від народження на страждання, ти приречений від свідомості на смерть.

Твої перші кроки приведуть тебе до колиски смерті. Твої останні години нагадають тобі безпам’ятні дні з дитинства. Настільки далекі і настільки безпам’ятні, що окрім темних днів і яскравих ночей нічим не викарбуються в твоїй пам’яті. Суцільне світло та суцільна темрява. А потім смерть. Безкоштовна та навіть за таку ціну огидна, наче вулична їжа зі сміттєзвалища. Наче беззуба шльондра, що сидить на героїні і сама от-от помре. І ти помреш так само швидко, і з часом будеш виглядати зовсім як вона. У мерців одне обличчя.

Тобі немає чого втрачати, і не буде, бо ти не встигнеш заробити хоча б щось, протягом свого бездарного життя. Ти бездара, що помре бездарою. Карликове тіло, холодний овоч, білий шум у сірому черепі – ось хто ти. І таким тобі судилося померти.

Жодного дня ти не прожив з користю, кожен з них йшов у мінус. Можливо, вони б зарахувалися в плюс, якби ти помер до свого народження. Але ти, проклятий бездара, був неспроможній навіть на це. І тепер ти маєш померти після свого народження, як усі. Тільки тебе ніхто не згадає, адже ти нікому не потрібний, приречений на смерть грішник. За що тебе згадувати? Навіщо? Ти заслуговуєш лише померти і бути забутим, назавжди. Кістки твої розкладуться на сірку, кальцій і решту непотрібних від тебе всесвіту речовин. По факту, твоє тіло треба просто знищити, зворотнім шляхом тому, як воно було створено. Але це та ще проблема.

Як ти помреш, ти ніколи не пізнаєш, як довго житимеш – взагалі не важливо. Свою приреченість за хвіст ти спіймаєш, і забереш із собою в могилу. Повір мені, в тебе нічого не вийде, ти просто помреш, як осіння трава. Просто підеш у землю, як гнилий томат, що повільно й підступно пліснява вкрива. І все світло мине, тихо згасне назавжди, наче духи на цвинтарі гасять вогні. Вимкнуться ліхтарі, і туман землю вкриє, а ти все гнитимеш й гнитимеш, лежачи в ній.

Ти просто вмреш, просто вмреш… Весело, сумно, чи просто вмреш. Помреш ти, все рівно, чи жив ти нормально, все рівно ти, овоч, швидко помреш. Хоч смійся, хоч плач, хоч кричи, виривайся, та смерть як впіймає – не відпустить тебе. Ти просто помреш, тож не розслабляйся, готуйся до смерті, поки час в тебе є.

Помреш. Ти помреш. Помреш ти, помреш ти, помреш ти, помреш. Помреш ти, помреш ти, помреш. Помреш і, померши помреш, ти помреш, помреш і, померши помреш. Помреш ти, помреш ти, помреш ти, помреш. Помреш ти й померши помреш. Помреш. І помреш, ти помреш і помреш. Помреш ти, помреш ти, помреш.

В темряві коридору, у дверях затріщав ключ і вже за мить у будинок ввійшов чоловік. Він зняв капелюх, увімкнув світло й голосно привітався:

- Я вдома! Як моя люба пташка? Як сьогодні мій синуля?

З кімнати вийшла невисока й охайна жінка, на руках вона колисала немовля. Дитина мирно спала й, схоже, не чула нічого, що її оточувало. Мати уважно дивилась на заплющенні очі хлопчика, вона зціпила й проскреготіла зубами. Раптом вона помітила, що чоловік увесь цей час дивиться на неї і широко посміхнулась.

- Усе гаразд? – запитав він, невпевнено посміхнувшись у відповідь.

- Авжеж! Іди їсти, я тобі вже все приготувала.

Чоловік насторожено хитнув головою та врешті пішов на кухню. Жінка повернулась до кімнати, підійшла до колиски, обережно опустила дитину на подушку, аби не розбудити, піднялась і відверто усміхнулась:

- Ти помреш, сонечко, помреш… Любий… – посмішка перетворилась на міцно стиснуту щелепу. – Ти помреш! – Крізь зуби гаркнула вона.