Ґаздиня цвинтаря

— Ти не зможеш, — Алка кинула пусту пляшку від портвейну в кущі і та жалібно дзенькнула, розколовшись об камінь.

— Зможу, — уперто повторила Миша. В голові у неї шуміло та бамкало, в роті був присмак гнилого винограду. Миша не любила ані портвейн, ані вино. Будь що, що її батько не називав «чесним напоєм». Ось коньяк інша справа, випила стакан і вирубилась. А тут волоче і суне, ніби знаходишся під товщею води.

— Побачиш Газдиню в штани накладеш! Буду потім тобі в дурку передачки возити, а ти мене впізнавати перестанеш.

Миша уважно придивилась до Алки. Гарне обличчя — кирпатий ніс, повні губи, великі блакитні очі. В компанії Алку вважали симпатичною, не те, що її, Мишу. Попелясте волосся, високі вилиці, вперте підборіддя і трохи розкосі сірі очі. Одягалась Миша в безформне чорне.

— Не перестану, — уперто повторила Миша та всілася на нагрітий жовтневим сонцем надгробок. Витягла з кишені цигарки, пачка впала під ноги. Миша подумала, що зараз, ще трішки і вона нахилиться, дістане червону Прилуку, чиркне запальничкою та втягне повні груди їдкого сизого диму. Але коли відкрила очі, то ніц не побачила. Темрява. Тиша.

Миша засунула руку в кишеню і намацала мобільний. Відчула спиною та плечима холод від каменю і згадала, що пила з Алкою портвейн на цвинтарі. Серце почало битися швидше. Невже Алка покинула її напризволяще? Або, ще гірше, задумала пранк. І через хвилину вискочить зненацька із-за дерева, ніби чорт з табакерки, буде світити в очі ліхтариком та глузувати. Не здивує, якщо й усю гоп-компанію запросила. Усім же захочеться пореготати з переляканої Миши. Час минав, Алка з-за дерева не вискакувала. Миша спустила ноги з надгробка і сіла. Наступила на щось м’яке, витягла з-під чобота пачку Прилук, чиркнула запальничкою, затягнулась. Подивилась на мобільний, три ночі, двадцять сім відсотків зарядки, три пропущених від мами. Відписала мамі нашвидкуруч, що все добре, в подруги, забалакалась, заснула, зранку буду вдома. І тут почула кроки.

Сплутати їх з будь чим іншим було неможливо. Це дійсно були легкі кроки, які наближались. Миша увімкнула ліхтарик і направила світло в сторону звуку. З сусідньої могили на неї осудливо подивились фотографії Кіріян Сергія Петровича та Кіріян Маргарити Олегівни. За їх огорожею вже нічого було не розібрати. Але кроки затихли.

— Треба вибиратися звідси, — вирішила Миша і знову запанікувала, бо геть не пам’ятала в яку сторону треба йти. — Пофіг. В будь якому випадку дійду до паркану, тоді і зорієнтуюсь, — спробувала втішити себе, але вийшло погано, бо не з усіх боків цвинтар був огороджений парканом. — Найстаріший цвинтар Європи! — передражнила вона Алку, — І де? В самому її серці, у нас в Україні!

Миша знову почула кроки. Вона світила ліхтариком направо і наліво, але здебільшого собі під ноги і швидко йшла, намагаючись не наступати на могили. Виходило погано, людей ховали щільно, ще й саджали між могилами кущі або огороджувати парканами. Кілька разів Миша повертала в інший бік, бо не могла продертися. Аж тут вона помітила силует. Ніби зіткана з білого туману фігура жінки неспішно пливла між могилами в її сторону.

— Ґаздиня! — Миша в одну мить згадала усе що знала про неї.

Ґаздиня кладовища виткана з часточок усіх тих, хто коли-небудь були поховані на кладовищі. Вона ніколи не була матерією, тобто людиною, тому не знає ні жалю, ні співчуття. Ґаздиня має владу над усіма духами цвинтаря і саме до неї звертаються відьми, які приходять на кладовище аби чаклувати. Відьми приносять в дар дорогу горілку, цукерки або прикраси і Ґаздиня оминає їх. Миша ж прийшла просто по дурості.

Ґаздиня зупинилась навпроти Миші. Підняла до неї руку, поманила до себе. Миша розвернулась і побігла, не дивлячись, здираючи одяг об гілки і стогнучи від жаху. Вона гепнулась об дерево, впала на спину, боляче стикнулась головою об камінь і розрізала щоку якимось склом, що стирчало із землі. Скочивши на ноги, побігла далі і через кілька кроків впала в яму. В ямі стояла вода, яка відразу залилась у чобітки, ноги загрузли в болоті.

— А-а-а-а! — кричала Миша. Вона почала дертися по стінах свіжої могили наверх. Стіни були слизькі, дівчина здерла кілька нігтів намагаючись вирити сходи руками, втопила мобілку, уся вимазалась багном. А зверху на неї сипались грудки сирої землі, ніби хтось помалу засипав могилу.