Майже дорослий

Він не збирався засмучувати маму, але не завжди вмів поводитися чемно. Мама казала, що в голові у нього живуть бісенята, які тільки й чекають нагоди нашкодити; він не мав їм ради, та однаково щоразу мусив бути покараний і до вечора сидіти у себе в кімнаті.

Треба було залагодити свою жахливу провину, й він, аж висолопивши язика від старанності, малював мамі гарнющу листівку. Мама обожнювала його листівки й тримала під склом шафи у спальні цілу колекцію. Та ця мусила бути найліпшою: з засушеними квітами, блискітками, паперовою мозаїкою й красивим написом. Він подарує її мамі з вибаченнями, і все обов’язково налагодиться.

Заборона виходити з кімнати не поширювалась на туалет — пару разів він, бувало, мочився під себе, настрашений суворістю покарання, але мама ненавиділа зайвий раз прати його речі. Казала, він вже достатньо великий, аби не завдавати їй такого клопоту. Він ще раз помилувався листівкою, зігнув її вдвічі, запхнув за пазуху й тихенько, як мишка, вислизнув попісяти.

Миючи руки, оглядав себе у дзеркало — як завжди, нишком, бо мама сварилась, коли ловила його за цим — і думав: коли вже він нарешті стане зовсім-зовсім дорослим? Тоді його випускатимуть самого на вулицю. Від однієї думки ставало приємно-млосно.

Вимкнувши воду, прислухався до тиші в домі. Чи не зробити сюрприз, підклавши листівку мамі, доки вона лягла подрімати? Заборона гнітила, але чомусь сьогодні він почувався незвично хоробрим хлопчиком. Упевненим у собі. Майже дорослим.

Крок за кроком скрадався коридором, думаючи про сварку з мамою. Вже й не згадати, з чого все почалося. Бісенята в голові сьогодні були особливо бешкетними, змусили наговорити грубощів — а тоді, як і зазвичай, жахливо розболілася голова, і він прокинувся вже у себе в кімнаті, знаючи, що вчинив недобре й залишиться без обіду.

Тепер, надвечір, голод усе ж почав допікати, й новонабута сміливість завела його на кухню.

В домі кепсько пахнуло, але це не позбавило його апетиту. Бісенята в голові знову заворушилися: прислухавшись і впевнившись, що ніхто не поспішає його сварити, він навіть не став їсти схололий суп, а витяг коробку смачного печива з шухляди, до якої давно вже діставав зростом.

Щось так солодко муляло всередині, підказуючи, що сьогодні ввечері все буде інакше.

Знову боліла голова. Перед маминими дверима його аж нудило. Куди й поділося те зухвальство: зараз він почувався таким маленьким, незначним, нікчемним. Страшенно винним. Геть не впевненим, що вона прийме його вибачення.

Коли тихенько прочинив двері, очі аж сльозилися — від болю й сорому. Можливо, деякі вчинки не виправдати й не виправити. Та все ж — невже навіть не спробує?

У спальні стояла задуха. Довго переминався на місці у темряві, тоді зробив крок до ліжка, долаючи щільну перепону страху. Отут він стояв удень, коли мама почала на нього кричати. А він — кричати у відповідь. Образа рвалася з нього, як ніколи раніше.

Ще крок. Обережно покласти листівку на столик біля ліжка. Туди, де раніше стояла коробка з життєво необхідними мамі ліками, яку він сьогодні зопалу жбурнув у вікно з восьмого поверху.

Авжеж, після цього він мусив бути покараний. Й він покарав сам себе.

Вже обливався потом від нервів, і все тіло чухалося: пахви, груди, волосся. Особливо чухалася борода — наче в ній кублилися комахи.

Намацав у пітьмі крижану мамину руку. Ще ніколи не відчував такого дивного трепету.

Стати дорослим виявилося легко, але напрочуд лячно. Він так часто уявляв собі цю мить. Як нарешті вийде у великий світ за межами дому, де є все, що він бачив у мультиках, і навіть більше. Де в нього будуть друзі. І прогулянки до лісу, який видно з маминого вікна. І морозиво щодня. Все як у дорослих, га?

Мама обіцяла йому на п’ятнадцятиріччя. Потім — у двадцять два. Сьогодні, коли він почав вимагати в неї свободи, вона сказала, що до тридцятиріччя — зась. Бо з такими бісенятами в голові він пропаде там, зовні, без неї.

Свобода врешті була так близько, думав він, але чи так уже вона йому й потрібна, доки мама йому не вибачить?

Тож він просто ляже тут, поруч із нею, й чекатиме. Сподіватиметься, що через пару днів мама все ж таки прокинеться.