Мамо, де ти?

– Маріє, де ти? – протягнув тихий дитячий голосочок.

Дівчинка стояла в коридорі, притулившись до стіни. Униз сповзали, ніби ліани, подрані брудно рожеві шпалери, а освітлення миготіло, множачи її тінь.

– Я тут, мамо! – дзвінко відгукнувся жіночий голос. – Тут! Іди швидше, будь ласка!

– Я уже зовсім близько, доню, не хвилюйся,– дівчинка всміхнулася й зручніше перехопила ніж. Тоді переступила через сплетіння шпалер і повільно рушила коридором.

– Мамо! Будь ласка! Мені лячно! – знову пролунав той жіночий голос.

– Я уже зовсім близько…

Дівчинка пройшла ще декілька кроків, а тоді звернула праворуч. Перед нею відразу вигулькнули двері. Вона перехопила зручніше ніж і зробила ще декілька кроків.

Зупинилася. Дівчинка напружено витріщилася на них.

– Мамо, ти скоро? – знову покликала Марія. Дівчинка сіпнулася, а тоді обережно зробила крок назад, другий, не відводячи погляду від дверей.

Ті скрипнули, а тоді відчинилися. У проймі стояла стара, втомлена жінка в вицвілій жовтій сукні.

– Що, доню, сподівалася, що я врешті–решт помру від старості?

Дівчинка налякано зробила крок назад, але Марія встигла перехопити її за руку.

– Люба Софі, чому ж ти не хочеш обійняти матір?

І зімкнула руки навколо тіла дівчинки. Софі затремтіла, а потім різко вигнулася назад. Її рот і очі широко розчахнулися, руки нервово почали мацали підлогу в напівтемряві. Шкіра зморщилася, як запечене яблуко, потім тріснуло. А тоді повільненько впала перша смужка.

Софі заверещала, забилася, але жінка лише зручніше її перехопила і потягнула за волосся назад. З рота дівчинки потекла кров, а шкіра продовжувала спадати шматками. Шари двоїлися, троїлися, поки звідти не вигулькнуло поморщене личко старої. А Марія молоділа на очах. В одну секунду вона вже стала жіночкою середнього віку, а в наступну – молодицею з гнучкою талією і ніжно персиковою шкірою.

– Прощавай, Софі,– проспівала Марія і легко відступила від скоцюрбленого тільця з усмішкою. Жінка ледь не підстрибувала, крутилася, насолоджуючись молодим тілом. А потім її погляд ковзнув униз, і обличчя Марії перекосилося. З її живота стирчало руків'я ножа.

Хрип. Один, другий вирвався із рота жінка. Потім вона надривно скрикнула, змахнула руками й впала. Її тіло забилося в судомах, а по шкірі пішли хвильки. На очах Марії виступили сльози, вона вчепилася в обличчя руками.

А тоді шкіра почала спадати вниз, ніби жінку чистили, як апельсин. Шматочок за шматочком злітав із молодого тіла, оголюючи кістляве старе.

Жінка ж не переставала торкатися обличчя. Вуста її тремтіли, сльозинки дріботіли на віях.

А тоді вона обернулася і хрипко витиснула з себе:

– Задоволена?

– Цілком, доню.

Софі нависала над нею, задоволено скалячись.

Обличчя Марії сіпнулося. Раз, удруге.

– Поверни мою молодість! – жінку підскочила й кинулася на Софію. А та лише розсміялася й легко її відштовхнула.

Марія впала, а “дівчинка” обійшла її й підняла ніж. Очі Софії були найяскравішими цяточками в цій напівтемряві.

– Ти помреш.

– Ні, ні! – істерично закричала жінка і знову підскочила. Її руки потягнулися до Софії, але та легко вивернулася і розсміялася.

– О, так. Прямо зараз!

Лезо зблиснуло в повітрі й розсікло горло жінки. Марія застогнала і впала. Спочатку пішов дим, а потім її тіло почало стрімко обвуглюватися. Софія радісно розреготалася й обігнула труп колом.

А тоді раптом зупинилася й охнула. Судомно притиснула руки до живота, який стрімко ріс. З нього тоненькими струмочками текла кров. Обличчя Софії перекосилося від страху.

– Ні, ні…

Її вуста затремтіли, по щоках покотилися сльози. Ноги дівчинки підкосилися і вона впала. Софія надсадно прошепотіла:

– Мені ж і тебе доведеться вбити…