Купи булочку!

Пізно ввечері ми з Тарасом поверталися з концерту на день Святого Патрика, у гарному гуморі та трохи напідпитку після кількох кухлів зеленого пива. Вечір видався холодний, з дощем та мрякою. Падав густий туман, а на дорозі хлюпали калюжі. Ми йшли серед хрущовок, повз сміттєві баки та припарковані автівки напівтемними провулками, ледь освіченими бляклими ліхтарями. Обходячи чергову калюжу, ми майже притислися до товстого стовбура дерева. Раптом Тарас заволав. Я відсмикнув його від дерева, і ми обидва хлюпнулися в калюжу, промочивши ноги.

— Бляха муха! — промимрив Тарас, хапаючись за своє довге кучеряве волосся. — Хто мене за хаєр хапнув?

— То, мабуть, гілка зачепилася за твою гриву. Підстригся б! Ззаду виглядаєш, наче руда дівка. Скоро чіплятися будуть, — підколов я.

— Та пішов ти! Знаєш, скільки я свою шевелюру ростив? І взагалі, це мій коник, — Тарас гикнув, і я ледь встиг схопити його за руку, щоб він не звалився.

— Ну все, ходімо! Дім уже близько.

Ми проминули ще одне дерево, і Тарас знову закричав, схопившись за волосся.

— Купи мені булочку! — почувся старечий голос із темряви.

Ми обімліли. З тіні вийшла згорблена бабця, спираючись на ціпок та тримаючи витягнутою сухорляву руку.

— Ти чого, стара, так лякаєш? Ще й за волосся хапаєш?! — закричав на неї Тарас.

— Вибач, дитинко! Гроші скінчилися. Купи булочку! — знову заскиглила бабця.

— Яку ще булочку?! — обурився я. — Ніч надворі! Всі магазини закриті! Іди спати, бабусю!

— Купи булочку! Дуже прошу! Їстоньки хочеться!

Бабця схопила його за рукав куртки. Тарас крутнувся, обматюкавши бабцю, і ми рушили своєю дорогою. Тільки минули поворот, як із темряви знову вигулькнула покручена рука і схопила Тараса за лікоть.

— Йой, та що ж це в біса таке! — зарепетував він.

— Купи булочку!!!

Бабця стояла поряд, ніби ми від неї нікуди не йшли. А ще її одяг, стара хустинка та бурий плащ, здавалися сухими.

— Та бляха муха! Як же вона вже дістала! Як вона так швидко нас наздогнала? — прокричав Тарас.

Бабця ще міцніше вчепилася в його руку.

— Купи булочку!!!

— Чорт забирай, та вона ж геть змерзла! — вигукнув Тарас. — Рука крижані, наче м’ясо з морозилки!

— Не дивно, ще з таким дощем та холодним вітром, — я зіщулився та тряхнув головою. — Так, тут недалеко є цілодобовий магазинчик, купимо їй вже ту булочку. Хай вже поїсть.

— Аби відчепилася!

Я схопив приятеля за руку та потяг у бік магазину. Там продавали пиво, горілку, цигарки, закуски до пива, цукерки та різні солодощі вкупі із "набором холостяка". У магазині заспана продавчиня та сонний охоронець оглянули нас явно не доброзичливими поглядами.

— Після десятої вечора алкоголь не продаємо! — сердито вигукнув охоронець.

— Та вони вже, бач, як набралися. Аж сюди перегаром тхне, — відізвалася продавчиня.

— Та ми не за цим, — запевнив я її, пропустивши їхні зауваження повз вуха. — Нам би хліба. Їсти хочеться. І мінералочки без газу.

— З хліба лише один батон вчорашній лишився. А мінералочку ось беріть. Дві пляшки залишилися.

Ми взяли батон та дві пляшки мінералки, і тут щось смикнуло мене спитати:

— А ви не бачили, там на вулиці біля входу бабуся стоїть?

— Нікого там нема, — відрізав охоронець. — Ідіть проспіться!

Ми вийшли з магазину. Бабця вже чекала поряд зі входом, у тіні дерева. Я простягнув їй хлібину.

— Купіть булочку! — вигукнула вона.

Тарас сердито зиркнув на неї.

— Ось вам батон! Беріть уже, їжте на здоров’я та відчепіться від нас!

Він протягнув батон бабці та ледь не впав з подиву. Хліб пройшов крізь її тіло, наче через туман. Тарас з переляку упустив батон, і він впав бабці під ноги. Тільки тепер я помітив, що вона напівпрозора.

— Ааа! — заволав Тарас та виблював прямо перед собою. — Привид!

Попри те, що нещодавно ледь ноги переставляв від хмелю, він швидко чкурнув геть. Я побіг за ним. Примарна бабуся лишилася стояти біля магазину. Ми зупинилися тільки біля Тарасового під’їзду. Ледь дихаючи, сіли на лавку.

— Ні, ну ти це бачив?! Бачив?! Я п’яний, але мені точно не здалося! — вигукнув Тарас.

— Та бачив! Ходімо вже у під’їзд. Проведу, щоб десь не впав.

Тарас покопався в кишенях, тоді обімлів та вилаявся:

— Бляха! Я ключі десь загубив! Ааа!

Тарас захрипів та схопився за горло, яке обвила худа рука, що миттю вискочила з темряви.

— А тепер купи ковбаски! — зловісно промовив знайомий голос.