Невідомий з Несвідомого

Обличчя Невідомого зморшками нагадувало губку для миття з якогось фастфуду. Старий за життя в СРСР та незалежній Україні багато стрибав бровами. Подив. Через хамелеонову зміну влади, абсурд централізованої економіки. Місто Несвідоме 10 років тому стало першим. Першим депресивним містом України.

Старе, горбате тіло з опуклими синіми венами на грудях, під очима. Кляча? Заводська кляча стажем в 40 років.

Сьогодні Невідомий, як завжди, о 23:00, складає звіт про патрулювання території заводу імені Кірова. В зубах червоні «Прилуки», у Несвідоме іншого просто не постачають. Недопалок прорізав епітелій лівої руки. Мертва, людська конина не має змоги дати спротив. Її різали, переварювали, обжарювали циклічно протягом всього мітельшпілю.

Завод єдиний на все місто, на часі розграбований. Сімдесят відсотків Несвідомого з ентузіазмом клячили заради маленьких кляч та їхньої технічної освіти.

Дзвінок на центральному вході. Як ехо циркулярки, що досі опівночі лунає в коридорах з голого бетону. Старий швидко завівся, залишивши звіт у папці. Жовто-чорними зубами зафіксував тринадцяту цигарку. Невідомий рахував, мабуть, для читача, він був турботливим.

—Га? Зара відкрию, — прогукав крізь кашель туберкульозника.

Крок за кроком підошва галош їла пил двадцятого століття.

Крок за кроком сигаретний дим наближався до ржавих дверей.

Безбожно й неправильно.

—Кому там, бляха, не спиться опівночі?

—Старий, тобі зранку похавать обєщав принести.

Син на краплю ржавої води молодичий за батька. Йвань Невідомий. Прізвище старого ще з інтернату. Невідоме маля знайшли під дверима, хаяли протягом 17 років. Далі сам. Тому й прізвище бондіанське – Невідомий.

Йвань вдався наріком з п’ятнадцяти, здається, років. Або раніше. Дев’яності м’ясорубили проти правил виживання пізнього палеоліту.

Обидва сиділи за столом. Старий любив передивлятися фотоальбом: кадри з батьками, батьками батьків та родичів друзів. Комуна. Централізована комуна.

—Чуєш, Йванько, диви, тут ти малий з мамкою, — натхненно пальцями провів світлину по столу в бік сина, — вип’ємо за неї, дураки.

Дзвін чарок пролунав на весь цех. Павуки залюбки склали би їм компанію за можливістю вмістити в себе хоч одну стопку.

Другий, шостий, восьмий залпи. Вуса обох світилися в темряві.

Почали співати пісні з моря, того самого з фотоальбому. З тим же відчуттям солі на зв’язках.

«Ліплі волоси нам на вспатєвшие лби, і сосало пад ложечкой сладко от фpаз»

Невідомі почали реготати над своїми спробами опанувати творчість Висоцького, але вмить замовкли. У кінці коридору почувся голос, якщо його взагалі можна було назвати голосом. Чоловічий, наче тричі зламаний у дитинстві голос продовжував: «І кpужил наши голови запах боpьби со стpаніц пожелтєвших слєтая на нас». Жильотка охоронця обважнювала діда, той повільно поклав пляшку горілки на стол та підвівся.

—Хто-о-о?, — ледве проконтролював язик свій гумовий дід. П’янкими очима помітив старий – якесь каміння швидко летить в їх бік. Чи то було не каміння? Що? Неважливо.

Металевий стілець за спиною Невідомого гучно шмякнувся об бетон. Гучно. Асоціація прольоту слини крізь верхні зуби – так, скоріше за все, голова Йваня перетворилася в клячну котлету.

Невідомий просто йшов вперед. Не озирався. Жодна містична сила не здатна зупинити батька мертвої дитини.

Старий вперше, без зайвих думок, мандрував в бік невідомого.

Начхати, він хоче померти, він мусить померти. Життя далі поглине подвійною біллю.

Ледве помітний силует почав виділятися темно-жовтими, палаючими зіницями. Дивовижне явище, чи не так? Навіть Невідомий паралельно всім жахливим почуттям на мить відчув ковток нового повітря. Останнє десятиліття ця промзона в п’ятдесят гектарів затьмарена. Все, що мало ціну тут – вже має подвійну десь в столиці буржуазній.

—Давай, падла, жри мене усього, позбав мене повітря, тільки…— перевівши подих, обережно дістав з внутрішнього карману жильотки червоні прилуки, точніше вологі, багряні від крові. Сигарета закурилась сама, як тільки доторкнулась до знайомих зубів. Всі останні хвилини силует висмоктував танець смерті на кшталт симфонічних оркестрів. Відчувалось щось знайоме, з минулого. Покійна дружина Невідомого полюбляла класику.

Через тиждень поліція знайшла тіло старого, пляшку горілки, порожню пачку сигарет, фотоальбом. Причиною смерті зафіксована втрата крові через ймовірний удар металевим предметом в потилицю. Ніхто не брався розслідувати діло – безнадійно. Хата у спадок перепала Йваню. Малий мав плани на варку всілякої всячини.

Поховали Невідомого швидко, без урочистостей.

Поховали з фотоальбомом, сигаретами, бо що ще робити на небесах між відпочинком?