Вбивчий кіносеанс

«Сім днів, сім морів, сім чортів, сім королів. Сім подряпин, сім ножів, сім галявин, сім шагів. Сім разів вбивай мене, доки біль твій не мине, хоч спали, хоч поховай – не врятує тебе рай!

- Це все прокляття Анабель! Не слухай його!

- Джоне, я її бачу, мені моторошно…»

Грицько зняв окуляри і протер їх поділом светра.

- Що таке? – запитала дівчина, що сиділа на сусідньому місці.

- Та щось з окулярами. Все гаразд, дивись фільм, – відповів хлопець, одягаючи окуляри.

«Скільки б ти не тікав, все одно цей день настав. Ти помреш, як і всі, хто блукає уві сні.

- Мері, не слухай її, це лише срана лялька! Не відключайся, Мері, не слухай її…»

Грицько зняв окуляри, встав і обережно протиснувся через ряд глядачів у бік виходу. Напружена музика скрипки ставала все більш неприємною і гострою, гучні звуки ударів супроводжувались криками, але хлопець рухався до виходу і не бачив, що відбувається на екрані. Лише скрики залу казали щось про неприємну картину на екрані. Грицько відкрив двері і вийшов у світлий хол.

Перед залом стояв співробітник кінотеатру. Він озирнувся і уважно подивився на хлопця. Грицько рішуче попрямував до нього.

- В мене щось з окулярами, вони не працюють…

- Немає 3-D ефекту? – запитав схвильовано співробітник.

- Нічого немає, в мене вже очі болять.

- Так, я бачу, вони навіть трохи почервоніли. Добре, я зараз подивлюсь Вам інші в “очкомийці”.

- Де? – не зрозумів Грицько.

- А, це ми так називаємо приміщення, де раніше мили окуляри. Не лякайтесь, я принесу Вам нові.

Хлопець пішов по коридору і зайшов у кімнату з піктограмою окулярів на дверях. За півхвилини він виніс Грицю нові окуляри, запаяні в поліетилен. Той швиденько відкрив упаковку і попрямував назад до кінозалу.

Коли Грицько зайшов до зали його миттєво зустрів протяжний і холодний крик, чи то дівчини, чи то демона, чи то дівчини, що оберталась на демона. Цей пронизливий вереск, наче ножем, пройшов спиною від потилиці до п’ят хлопця, поки той боком протискався через коліна людей. Пройшовши задом до екрану, він знайшов своє місце – дівчина дивилась на нього в очкуванні на розповідь. Тобто, так він думав, адже очей дівчини не було видно за окулярами.

- Куди ти ходив?

- Сказав, що з окулярами щось не так.

- А вони що?

- Видали мені нові.

«- Де ти ховаєшся потвора!? Подивись, що ти з нею зробила!» - Дівчина на екрані була схожа на зів’ялий овоч, вкритий зморшками і шрамами. – «Ти думаєш тобі це так мине?

- Сім подряпин, сім ножів, сім галявин, сім шагів. Сім ночей поважай, та на восьму помирай!

- Ти мене не візьмеш! Ні! Ні!...»

- Що я пропустив? – запитав Грицько у дівчини, та вона не почула за жахливими криками героя на екрані. – Віко, що я впустив, коли виходив?

Дівчина мовчки продовжувала дивитись на екран і ніяк не реагувала на хлопця. На фоні лунали крики і нові удари, що заставляли сидіння вібрувати. Лялька на екрані відкидала величезну тінь. Вона піднялась над героєм і вередливо засміялася.

«- Без поваги то зневага, без бажання – зневажання. Я шепчу тобі щоночі, твої очі дуже хочу. Як відчуєш мої чари, не врятують окуляри. Ти не бачиш уві сні, тож відай очі мені!»

Усі люди в залі навколо Гриця зняли окуляри і потяглися до окулярів. Дівчина праворуч від хлопця так само зняла окуляри і під пронизливий саундтрек, скрип струн і гудіння віолончелі, потягнулась до очей. Тепер хлопець бачив, що вони червоні і налиті кров’ю. Віка встромила свої довгі й гострі нігті, що так подобались Грицькові, собі в очниці. Її обличчям потекла кров, вона відірвала зоровий нерв і пальцями витягла собі очі. Всі глядачі в кінозалі рвали собі очі. Цей процес супроводжувався різкими криками жінок, і виразними скрикуваннями чоловіків. Кров прискала навколо, долітаючи до Грицька з верхніх рядів.

Хлопець підскочив з крісла і скинув окуляри на підлогу, що була усіяна закривавленими очами й окулярами. Він хотів було звернутись до дівчини, та вона нерухомою впала на сидіння. Він почав рухатись у бік виходу і постійно наступав на щось під ногами. Діставшись кінця ряду, Грицько відчув що втрачає свідомість і знепритомнів. Лялька істерично сміялась.