Анжеліка і син

Нарешті… Нарешті це сталося. Поряд з нею лежить немовля. Її кровинка, її сенс життя.

Вона вже і не надіялась, що бог подарує їй таку радість. “Ви більше ніколи не зможете мати дітей. Перестаньте мучити себе і нас” — сказала колись їй акушерка вмиваючи руки під струменем води, закінчивши процедуру очистки від викидня. Це вже третій викидень у жінки, всьому вина цей аборт, який вона зробила 10 років тому. Вона це знала, адже зробила його запізно. Жінка в свої молоді роки, більшість часу проводила на вечірках, перебуваючи в стані безперервного трансу від алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Вона часто продерала свої очі в чужих квартирах, не розуміючи де вона, хто вона і хто лежить поряд. “І як же я, скажіть мені, мала тоді слідкувати за цими сраними місячними”, — оправдовувалась вона.

— Ма-ма, ма-ма, ма-ма, — розкричався син, міцно вхопивши жінку за волосся, малий тягнув, що є духу.

— Аайй, відпусти, зараза ти мала! — скривившись жінка намагалась розжати маленькі пальці, — Який же ти сильний, аайй! — Малий послабив хватку, скривившись від смороду перегару і почав плакати. Жінка, притуливши, взялась його заспокоювати.

Дитя було на свій вік фізично розвинутим. Повзав він практично з народження, а ходити почав рівно у сім місяців і зараз, коли йому вже десять, він бігає без зупину і зовсім не втомлюється. У півроку малюк на руках повністю перелазив довгий рукохід, по якому мало які діти і в старшому віці добирались лише до половини. Жінка гордилася цим і втирала носа усім маманям на дитмайданчику, які скоса дивились на немолоду маму, яка попиваючи викрутку чи пиво з пластикової пляшки, сп’яніла верещала: “Давай-давай! Молодець! Ще кілька щаблів залишилось”.

В її старій халабуді гуляв вітер, але було спекотно. Їй знову вдалося вмовити продавчиню записати в борг продукти, викликавши жалість, що це потрібно дитині і вкінці випросила таки дописати пляшку оковитої.

— Це не мені, чесно. Просто гості прийшли, — казала вона, — я усе поверну коли прийде получка.

— Ех, знаю я твоїх гостей. Щоб гроші принесла якомога швидше… Дитини твоєї шкода. — відповіла товстезна продавщиця.

Вдома Анжеліка розклала свою “вечерю” на столі і почала вливати в себе алкоголь стакан за стаканом.

— Чого вирячився, — сказала вона сину, який, сидячи на бетонній підлозі, дивився вгору, — зараз мама тебе погодує, май терпіння троха.

Слова вона звичайно не дотрималася, так і заснула за столом. Проснулася вона від дикого плачу дитини, якій лежав на підлозі. Похитуючись вона нахилилась, підняла дитину. Плач не зупинявся.

— Фууу, ти обісрався! — нерозбірливо прокричала вона.

Похитуючись понесла малого до умивальника на кухні. Засунула дупу малого під струмінь води. Дитина почала голосно кричати, адже вода була крижана, теплу давно відключили.

— Тихо, тихо. Ти так будеш здоровішим, виростеш закальонним.

Витерла дитинну кухонним рушником, який останній раз бачив прання ще за часів Януковича і хитаючись понесла дитину в захаращену спальню. Так і поклала дитину голою на ліжко. Витягнула цигарку, закурила.

— Як же ти схожий на свого тата, — сказала вона, хоч тата вона бачила лише раз. Одразу пішов мороз по шкірі.

Докуривши кинула недопалок в пусту пляшку з-під пива, лягла і поринула в сон.

Снився їй батько дитини. Чоловік увійшов до спальні. Не говорячи ні слова, сильно вдарив її кулаком по голові та штовхнув на ліжко. Почав зривати одяг. Анжеліка намагалась кричати, щоб чоловік залишив її, щоб ішов геть, пручалася. Та була занадто п’яною і в голові паморочилося від удару. Ще один удар і ще один, вона ледве втримувалась при свідомості. Він силою увійшов в неї своєю гігантською “штукою”, здавалось, розриваючи все всередині. “Відчепися, забирайся”, — ледве бурмотіла. Тут його руки зімкнулися на шиї Анжеліки. Вона почала хрипіти задихаючись…

Від жаху вона різко прокинулася. Та вдихнути повітря їй так і не вдавалося. “Прокидайся Анжеліко, прокидайся” — в думках кричала вона. Але біль надто реальний і вона точно не спить. Жінка піднесла руки до шиї. ЇЇ дійсно душать і душать сраним ланцюжком, який вона забула зняти. Жінка істерично замахала руками, пробувала послабити удавку, пробувала відтягти руки кривдника. Та сили покидали її. В очах почало темніти і темрява затягувала її.

Коли Анжеліка повністю затихла і перестала рухатися, маленькі руки послабили хватку… Син підповз до мами, задер футболку, обхватив губами сосок. Суцільну тишину порушував звук чмокання…