Найдовша ніч

Я прибрав вітальню, поскладав сміття в мішки і виніс їх до дверей. Перевірив час. Як же ще рано. Набрав Влада:

— Старий, зависаємо сьогодні?

— Я просив мене так не називати. І ні, плани змінилися.

Міг би й написати, падлюка.

— Та ну, ти шо. Знаєш скільки я відвалив медсестрі?

Мені, звичайно, лишиться більше, але на самоті це буде не те.

— Я зустрів одну дівчину…

— Такий старий пердун? На вулиці підкотив? — я злився на нього і дражнив навмисно.

— Через інет. Початилися, вона запросила мене.

— Запросила? Мою фотку скинув? — я намагався жартувати, але насправді заздрив, бо вже й забув, коли мав дівчину.

— Ага, і тепер ми їдемо на бал.

— Бал? — я подумав, що мені почулося. — З масками та всім таким?

— Із бальними сукнями та костюмами, — відказав Влад. — Як колись.

— А, ну то так би й сказав, що бабцю підчепив, а то — дівчина…

— Відвали, — очевидно, вирішивши мене добити він додав: — Вона багата — звикла так розважатися.

От завжди так: йому все, а мені — нічого.

— То ти будеш єдиний у орендованому костюмі?

Він послав мене подалі й поклав слухавку.

Сьогодні найдовша ніч і це вже стало такою собі традицією збиратися після заходу сонця та проводити її разом. Що ж, усі традиції коли-небудь закінчуються. Коли смартфон теленькнув повідомленням, надворі вже остаточно стемніло. На фотці височів якийсь похмурий величезний будинок у вікторіанському стилі.

«На бал приїхав?» — відписав я.

«Вона тут живе».

«У ЦЬОМУ? — Цікаво, де люди беруть таку купу грошей? — Якщо запропонує зв’язати тебе — тікай».

Влад нічого не відповів і я пішов до холодильника за добавкою.

Упродовж ночі я ще кілька разів писав Владу, щоби дізнатись, як у нього справи. Не те що б мені було дуже цікаво, але ж, дівчина… Десь після півночі Влад подзвонив і зашепотів у трубку.

— Не повіриш…

— Тебе викинули з балу?

— Та ні. Бал — нудятина. Ми збираємося в якийсь таємний клуб за місто.

— В смокінгу та бальній сукні?

— Я перевдягнувся. Ельвіра саме перевдягається.

Я поперхнувся від несподіванки.

— Ельвіра? Скільки їй років? Вона зі вставною щелепою?

— Іди на фіг. Їй трохи за двадцять і зуби в неї чудові.

— Скинь фотку, бо не вірю.

На фотці яскрава брюнетка, звабно закусивши губу, дивилася на фотографа з пасажирського сидіння авто.

«Гаряча. Має подругу?» — написав я.

Кілька хвилин витріщався в екран смартфону, але відповіді так і не отримав.

«Ви де? Можна до вас?»

За якийсь час прийшла відповідь: «Ми в клубі».

«Кинь точку. Викликаю Убер», — звичайно, я нікуди не збирався. Не о пів на четверту ранку.

Геолокація показала, що Влад десь посеред лісу.

«Це дивний клуб, — написав він, перш ніж я встиг щось відповісти. — Всі у звірячих масках».

«Як на Геловін? Чи фурі?» — спитав я.

Коли Влад нарешті подзвонив, на задньому плані в нього гупала якась електронщина.

— Не повіриш…

— Повірю.

— Вони тут розбризкали якусь червону штуку зі стелі.

— Кров??! Не повірю.

— Та ні, не кров. Смерділо чимось хімічним і потім зникло з одягу. Слідів ніби немає. Але було круто.

— Слухай, — я раптом зрозумів, що все прикінчив сам. — Я тут трохи захопився й нічого не лишив.

— Забий, ми зараз їдемо до неї. Саме йду машину прогріти.

Гупання музики дійсно стихло. Бахнули дверцята. І тут до мене дійшло, що я щойно почув.

— Чекай, ти сказав до неї? У перший же вечір?

— Ага. Якщо батьки вдома — пригощаю.

— Маєш систему із собою?

— Без неї нікуди.

Наступний дзвінок пролунав за дві години.

— Я вже в себе, — сказав Влад.

Що ж, значить батьків не було.

— Швидко ти.

— Багато років практики, мій друже, — він розтягував слова, як робив завжди, коли напивався.

— Чув про тебе під час Французької революції…

— І потім у Росії. Люблю революції, знаєш.

По голосу, чулося, як він вдоволено шкіриться.

— Як на мене — забагато ризику.

— Тому ти купуєш консервовану кров у тупих медсестер. А я п’ю свіжу.

— Та сам пив консерви кілька місяців!

— Жартую, — сказав Влад примирливим тоном. — До речі, її батьки та сестра були вдома. Я обіцяв тебе пригостити, то ж приходь завтра в гості.

— Дякую друже. Свіжої я не пив років десять.

— Завтра вип’єш, — він помовчав, а потім додав, — Ну, бувай, піду вже спати.

— Добридень, — я поклав слухавку та теж пішов у підвал спати. Завтра буде чудова ніч.