Емма

Емма відразу помітила його. Він сидів, злегка зсутуливши плечі, за барною стійкою і потягував пиво. Без сумніву, він ідеально підходив. Лишалося тільки дочекатися, щоб він поглянув в її бік, мило всміхнутися, а далі… А далі все буде як завжди.

Емма не помилилася, її усмішка подіяла на хлопця як магніт, і вже за кілька хвилин він стояв, сором’язливо переминаючись з ноги на ногу біля її столику з келихом якогось ядучо-зеленого коктейлю.

— Дозволите пригостити вас?

— Звісно. — Вона знов чарівно усміхнулася, а щоки хлопця злегка порожевіли. Милий і такий сором’язливий. Саме те, що треба.

Десь з годину вони сиділи за її столиком. Тед — так звали хлопця — виявився неговірким, але ж як він на неї дивився, поки вона розповідала йому якусь чергову кумедну історію… Без сумніву, вже втрапив на гачок. Варто лише поманити пальцем — піде за нею хоч на край світу.

— Викличеш таксі, Теде? Поїдемо до мене. Тут гамірно, — проворкотіла нарешті Емма, заглядаючи хлопцю в очі.

— Ти впевнена, що це добра ідея? — його щоки знову взялися рожевим.

— А ти — ні?..

За півгодини вони вже виходили з таксі перед воротами її маєтку. Лиш би його захоплення нею вистачило, щоб не помітити дивацтв…

— Це твій дім? Якось тут… — Тед намагався підібрати слово. — Похмуро.

Таки помітив.

— Так, — кивнула Емма і штовхнула поіржавілі ворота. Тед ледь помітно здригнувся. Незатишно йому тут. Але він нізащо не зізнається. Щоб не впасти в її очах.

— Освітлення на веранді немає? — поцікавився Тед з напускною байдужістю в голосі, коли вони навпомацки пробиралися до дверей трухлявими східцями. Який же він кумедний, коли намагається здаватися сміливішим ніж є, подумала Емма, і зненацька відчула укол жалощів десь між ребер. Ну ні, тільки не це! Жалість — це не та розкіш, яку вона може собі дозволити.

— Немає. Електрики і в будинку немає. — А далі вже довелося брехати: — Я щойно сюди переїхала. Ще нічого не встигла зробити. Пробач, що не попередила...

— Все гаразд, — заспокоїв Тед і знов трикляте тягнуче відчуття в сонячному сплетінні примусило її скривитися. Та вона не відступить. Тим більше, дім уже відчув його, дім вже готовий його прийняти, Емма знала це.

Щойно вони опинилися в будинку, Емма обвила руками шию Теда і знайшла його губи своїми — все, лиш би погасити його настороженість. І, мабуть, щоб хоч трішечки ощасливити перед кінцем. Не перериваючи цілунку, вона плавно підштовхувала хлопця вперед, до тієї кімнати. І ось вони вже там. Скоро все скінчиться. Головне витримати і довести до кінця.

Коли вони опинилися біля ліжка, Емма м’яко штовхнула Теда на прілу постіль, знаючи, що він не в тому стані, щоб помітити. І справді, не помітив.

— Зачекай, я зараз, — промуркотіла вона йому на вухо, і позадкувала. «Починай», — прошепотіла, переступаючи поріг, і вже не пішла — побігла. Двері за її спиною захлопнулися, а дім дрібненько затремтів. Прямо як Тед, хвилину тому, цілуючи її… Від цієї паралелі Емму занудило, вона побігла ще швидше. Вона не хотіла почути крик хлопця, вона хотіла встигнути добігти до бібліотеки ї закрити щільно двері, щоб нічого не чути. Але не встигала. Ніколи. Дім був надто голодний, щоб чекати.

Лиш в бібліотеці Емму оповила жадана тиша. І абсолютна темрява. Дім ще злегка здригався. Лишалося кілька хвилин…

Спершу спалахнула одна свічка, за нею — решта. Кімната наповнювалася м’яким мерехтливим світлом і на очах видозмінювалася. Звідусіль зникав товстелезний шар пилу, зникало павутиння, що тут і там звисало зі стелі і заставлених книгами полиць. Змінювалися і книги теж, і полиці — все повертало собі молодість, життя. Навіть повітря ставало іншим. Емма повільно втягнула його і завмерла, почувши знайомі нотки татового тютюну… Так легко було тепер повірити, що він ось-ось повернеться. А ще мамині парфуми… Скільки б сотень років не минуло, ці запахи — такі рідні, такі необхідні — Емма не сплутає ні з чим… Вона підвелася, витерла рукавом дві сльозинки в кутках очей і попростувала, прихопивши з полиці якусь книгу, до столу.

Книги завжди допомагають скоротати час в очікуванні. І забути, що чекати нікого, теж допомагають. Принаймні, допоки діє магія будинку.

А потім Емма, отямившись у порослій знов павутинням, закинутій бібліотеці, згадавши все і захлинувшись болем, повторить все спочатку.

І знову порине у свій вигаданий рай.