Помста

Кажуть, помста — це страва, яку слід подавати холодною.

Дем'ян добре знав, що це таке. Десятки років він терпів цих нестерпних селюків. Терпів їх прокльони й ненависть до темних сил, яким він присвятив своє життя.

Нічим добрим таке презирство закінчитись не могло. Вони мусили б про це знати.

Спочатку Дем'ян намагався не звертати уваги на їх зневажливе ставлення. Пізніше — не хотів зловити віддачу від прокляття якогось недолугого сусіда. А згодом, він просто чекав слушної нагоди, аби помститися усім. І нарешті придумав ідеальний план.

Близько опівночі Дем'ян вийшов з дому і побрів у сторону кладовища. Сьогодні місяць був у повні, а в селі нарешті з'явився відповідний покійник. Він йшов обережно, притримуючи рукою предмет, що лежав у внутрішній кишені його плаща. Якщо він його розіб’є — усе пропало. Обов'язково треба закінчити ритуал, до якого він готувався роками.

Чоловік обережно прочинив заржавілу хвіртку. Нічну тишу порушив тонкий скрип незмазаної лиштви. Дем’ян перезирнувся і зайшов на територію кладовища.

Він неквапливо пройшов у самий кінець цвинтаря, переліз через канаву і, нарешті, дістався місця, де селяни ховали самовбивць та утоплеників.

Чародій підійшов до свіжої могили. Кілька днів тому у селі повішався хлопець, — не витримав зради коханої дівчини. Нікому і в голову не прийшло, що саме Дем'ян розлучив їх, закохавши молодицю в іншого чоловіка. Хай там як, а парубок зробив саме те, чого він очікував.

Чаклун нахилився над могилою. Дістав з-за пазухи срібне дзеркало бережно загорнуте у смертний плат. Розгорнув хустку, приміряв оком місяць і навів дзеркалом його зображення на могилу.

Земля, — ще пухка від недавнього поховання, затрусилась, як від маленького землетрусу. Спочатку піднялась уверх, наче подих живої істоти, а потім провалилась в середину.

На місці провалу утворилась невелика діра. З-під землі почали вилазити, розбігаючись у різні сторони, могильні черви. Бідолахи, — не встигли поласувати свіженьким трупом, доки він ще не перетворився на нечисть.

З ями, обережно намацуючи невідомий вихід, показались руки. Кострубаті пальці впивались у землю довгими покрученими кігтями, видираючи своє мертве тіло з царства вічних снів.

Через деякий час упир остаточно покинув свою могилу і випростався. Зловісні, налиті кров'ю очі подивились на чаклуна і застигли, спіймавши у дзеркалі своє зображення.

По тілу Дем’яна пробігли мурахи. Обличчя небіжчика було спотворене глибокими зморшками, а з рота стирчали довгі ікла, заважаючи закрити потріскані сірі губи. Він багато читав про упирів, але читати й бачити таку істоту наживо — зовсім різні речі.

Чаклун обережно відступив, тримаючи дзеркало перед собою. Упир, мов зчарований пішов за ним.

Дем'ян вже давно придумав, хто стане першою жертвою його помсти. Важливо було утримувати зображення упиря всю дорогу до наміченої цілі. Довести мерця до потрібного будинку і вказати дзеркалом на двері.

Повільно, крок за кроком, вони вийшли за межі кладовища. У чаклуна перед очима вже крутились картинки недалекого майбутнього: упир проникне в житло і вб'є один за одним усіх його сплячих мешканців.

Він уявляв собі очі нажаханих односельців, що на ранок помітять вбитими цілу сім'ю. І тоді усі дізнаються, на що спроможний великий чаклун.

Треба тільки не забути спалити тіло, щоб упир не підіймався з могили знову.

Раптом політ думок замріяного чаклуна перервав невеликий камінчик. Малесенький камінчик, що лежав на дорозі, мабуть, з того самого моменту, як тут з’явилось село. Замріяний лиходій не встиг вчасно його помітити й спіткнувся. В ту ж мить дзеркало полетіло вниз і брязнуло, розлетівшись на тисячі уламків.

Байдужий вираз обличчя упиря враз змінився люттю. Він скривився і захрипів через силу, роздираючи мертве горло. А тоді підійшов до чаклуна і схопив його за шию.

Дем'ян не зміг вирватись — клятий небіжчик був занадто сильний. Хотів закричати, та не зміг видати жодного звуку. Тільки відчув тихенький хрускіт розірваної плоті на шиї й гарячу кров, що ніби обпалювала тіло захололе від жаху.

Закінчивши свою трапезу, упир викинув залишки тіла на узбіччя і попрямував в сторону кладовища — треба було повернутись у могилу до перших півнів.

Так і закінчилась помста могутнього чаклуна.

А на цвинтарі й досі живе нетлінний труп, пробуджений темними силами. Він виходить з могили у глуху ніч і бродить околицями найближчих сіл у пошуках нової здобичі. Ні мертвий ні живий.

І кожен, кого він зустріне на своєму шляху, неодмінно помре.