Зомбі пенсійного віку

Я побачив як її очі випали з орбіт - вони трималися лише на сухожиллі прямих м'язів . Зубчаста лінія , пройшла до отвору зорового нерва і склера стала червоною. Вхопивши чималий дерев'яний брусок, на кінці якого були набиті цвяхи - я дав її поміж ніг, і вона здається скопитилась. Тіло важко впало на солом'яну підстилку; у загоні знову стало тихо. Уважно прислуховуючись до того що коїться на пасовищі( на тих 10-ти, акрах землі) мене охопив жах і я подумав: “ ...а чи не пробралися ті живі - мерці до мого будинку, і чи не поїли вони всієї худоби, котру я розпустив напередодні?”. Тиждень тому мені  прийшлося спостерігати за тим, як моя колишня теща, з'їла мого сторожового пса, розмазуючи кров по своєму обличчі; вона смакувала ним, стоячи біля садиби на колінах. Канзас - охоплений нашестям мерців, волав пекельними голосами. На пустельних вулицях звучали одиничні постріли, але і вони не допомагали. Всі чекали на рішення міністра внутрішньої безпеки США, стосовно подальших дій для локалізації смертельної загрози не тільки для однієї держави, а і для всього світу.

Ця стара сука, з відверто - огидною пикою мені так набридла за життя, що хотілося над нею трішки познущатися ( і за песика розплатитися), мало того що вона народила ще гіршу тварюку ніж вона сама, і випустила її у світ, щоб та, знешкоджувала психіку чоловікам; так вона ще вирішила напасти на мене тут,... коли я того не очікував! Певно що, теща не хворіла ніяким склерозом - просто використовувала своїх дітей, як ресурс для того щоб відчувати значимість.. Я її розкусив - раніше, ніж хтось інший. Інакше, як вона могла з першого разу запам'ятати дорогу до ферми?..

Сантиметр за сантиметром - все волік тіло здіймаючи куряву. Вона так смерділа, що хотілося все облишити і втекти. Зачепивши плечами ланцюги ( вони колись слугували для прив'язі скотини ), роздався неприємний дзвін. У напівтемряві побачив щось неладне а саме: здалося, що теща лукаво підняла куточок свого роту; ніби насміхаючись. Я приглядівся і заговорив:

— Харпер, ви мене чуєте?.. - пошепки звернувся я до неї. Мені здалося що у мене поїхав дах.

Стара нерухома жінка лежала на спині, витягнувши свою шию вперед, ніби ось-ось вона підніметься. Замість очей, були чорні пустоти, розбита голова - кровоточила в районі вуха - згадав був, як дав її ще лопатою по спині, перед тим як вона заскочила на дах сараю і зашипіла.

— Сучий сину,..- забулькотіла кровава слина у її роті. — У мене хвора спина! - закричала вона щосили. І хоч ліва її рука бовталася зламана, як мотузка, але це не заважало викликати до себе жалість, відчуття провини. 

Тоді, я показав Харпер середній палець. А вона у відповідь:

— Хай він тобі засохне!..

Ніч без будь-якого освітлення, була прохолодною. Було небезпечно привертати до себе увагу навіть ліхтариком . Хильнувши трішки джину що був у потаємному кармані моєї жилетки мене клонило до сну.

— Томасе, Томас...- почув голос добре знайомої мені жінки ( викид адреналіну в кров змусив мене діяти), вхопивши вила до рук - пішов на звук. Він доносився з лівої сторони сараю, де лежали тюки з сіном. У пітьмі все рівно розрізнявся повільний рух когось. Хтось, наважувався на зустріч зі мною. Відкотивши возика, щоб пройти далі, я знову почув:

— Томасе, ходи сюди. Допоможи мені, … - застогнала його колишня дружина і фермер на противагу всьому увімкнув ліхтарик.

 Вона лежала на кровавому брезенті, з великою раною в області живота. Я бачив її кишки - здавалося, хтось намагався вирвати її нутрощі. Жінка імпульсивно здригалась, та ковтала слину.

— Зої, хто це з тобою зробив? Чим тобі допомогти ? - забідкався я, і почав намагатися зарадити жінці, але все було марно. Відчувши поріз на її шиї, - та рана також була глибокою, - вперше осягнув непідробну безпорадність і жагу нищити.

— Я помираю...- прошепотіла вона з останніх сил. — Мама, мама,.. мене вкусила. Пробач мене,...

— Чекай, я щось знайду - потрібно зупинити кров!!!

Ранок прийшов швидко і мертве місто заповнили звуки; в ту хвилину, коли сонце розсіювало мереживо тіней, - я побачив слід від вставної щелепи колишньої тещі. Вона прикусила мені ногу ...непомітно. Під вечір я захотів жерти людей.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Маєток Блай
Історія статусів

03/10/22 00:24: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/10/22 01:43: Грає в конкурсі • Перший етап
23/10/22 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап

Коментарі 17

0
Початок був багатообіцяючим, але до кінця історія скотилася в прірву. Останнє речення взагалі недоречне.
0
Через стиль не все ясно з самого початку (а заголовок багато обіцяє). Про тещу в мене теж викликало сміх, але є горор.
0
З частини про тещу чомусь хотілося сміятися, хоча, мабуть, для когось це досить життєво.
Загалом, текст мені сподобався менше, ніж "До сраки таку любов", але картинка у вас вийшла досить яскравою. Це добре) Пошаманити редактору і вийде цікава, досить оригінальна в сфері зомбі, мініатюра
2
є підозра, що події у творі якось пов'язані зі щепленням від ковіду
1
Ні, ніяк...) Просто почався день і всі у ньому стали зомбаками. Навмисне написала про саме дійство і оминула причину його.
1
Колоритні описи:) ще сподобалось, що зомбі говорять, а не втрачають розум повністю (я через те підозрювала, шо божевільний вбиває звичайних людей). Є що підчистити редактору, наприклад: «Хильнувши трішки джину що був у потаємному кармані моєї жилетки мене клонило до сну» - тут «я хильнув джину і мене почало хилити в сон». Але доволі цікаво, хоч на такий обсяг можна було не вводити другу персонажку, а обмежитись головним героєм і тещею
0
Дякую за відгук. Думаю, що на обсяг 666 слів, цілком вистачить і двох герої,- одна сцена + якийсь там спогад ( чому призвело це саме до цієї ситуації), це мої лише розуміння. У вас вони інші - розумію. З більшою кількістю героїв відбудеться якийсь фарш... змішаються люди/ коні/ кролики і домашні ролики.
1
Так я про це й говорю - що чим менше героїв на такий обсяг - тим краще:)
1
Ай! Наприкінці на тещу забракло обсягу. Шкода як... Так і бачу натомість "вона" багато-багато теплих слів)))
2
Любов тещі до зятя - особлива! Дякую за відгук.
1
Класика! Зомбакі, Американське захалустя, ранчо, та довбанута теща на додачу. Сподіваюсь Томас не заразився))
2
Заразився і почав кусати всіх підряд. З хорошого - теща, вже більше не турбувала його) Дякую вам за відгук:-)
1
Ех шкода бідолоху Томаса, хіба з такою тещею не будеш кидатись на людей?)
1
Два зауваження: в сцені, де Томас приходить до дружини, змінюється перспектива: оповідання йде від третьої особи, коли решта - від першої. Сподіваюся, це невідредагований "хвіст". Не бачу, чим ще можна було б виправдати це в такому невеличкому оповіданні.
"Голос добре знайомої жінки" та "...в області живота": важкі конструкції, що викидують читача з вже усталеного ритму. Їх можна замінити, зберігши динаміку. Наприклад, "добре знайомий жіночий голос" та "...з великою раною на животі". Ви ж не будете в стресовій ситуації думати фразами аж настільки з підручника з судмедекспертизи? Покажіть нам саме думки вашого протагоніста. Як є, без купюр, його мовою (розмовною, характерною для сільських мешканців).
Один роздум: а яким чином штучна щелепа могла передати заразу? Це ж пластик. В рану потрапила слина? Ще щось? Покажіть нам це, не змушуйте додумувати за автора.
Те ж саме про "покажіть, а не розповідайте" - кінцівка. Вона зовсім змазана. Чому ми маємо вірити вам на слово, що протагоністу захотілося їсти саме людей? Може, це фігурально. Що відчуває Томас? Як він визначився, що хоче саме людського м'яса, причому взагалі, а не просто горлянки поперегризати остогидлій тещі з її доцею? Та й на укус він якось аж надто спокійно зреагував... Точніше взагалі ніяк. Ані страху, ані відчаю, ані примирення з долею.
Але в цілому ідея хороша і динаміка взаємин між персонажами прописана добре. Протагоніст достатньо реалістичний, за нього вболіваєш. Трохи дати відстоятися та поредагувати - і буде хороше, добротне оповідання. Успіхів!
2
Дякую за відгук:-) Буду удосконалювати себе:-)