Але ж я його бачила

— Тихше… ну, ну…

Страх, перемішаний із відчаєм, душить слізьми. Мама колисає мій напружений стан в обіймах, легенько погладжує по плечах, заспокоюючи, але я тільки сильніше корчуся, плачу, вию від жаху.

— Бачила… Я же бачила те… тіло… — проривається хрипке з моїх грудей між вдихами, і мама зітхає. Сліз більше не лишилося. Знову кричу, не в силах вигнати зсередини той гнилий жах, що звів судомою груди і спину. Мама обіймає міцніше, притискає щосили й щось шепоче, але я не чую. Дряпаю нігтями її руки, силячись їх розімкнути, але вона хитає головою:

— Тихше, усе, усе. Тепер я з тобою. Назавжди з тобою.

Сіпаюся, неспроможна вдихнути. Мама легенько всміхається і трохи відпускає. З хрипом втягую повітря й кидаюся до дверей, але вона знову міцно чіпляється посинілими пальцями в мої плечі й ми осідаємо назад на підлогу в калюжу сечі. Не пам’ятаю, коли обмочилася.

— Ти померла… — жалюгідно скавучу в розпачі, боячись навіть озирнутися на неї. — Ти ж, бляха, померла… Я на власні очі бачила…

Посиніле материнське тіло лежить у труні, таке набрякле, наче ще мить — і лусне, остаточно спотворивши цей спекотний літній день.

Посиніле материнське тіло сидить прямо позаду, цупко вчепившись у моє власне — ще живе, змучене годинами, проведеними з нею на підлозі кухні.

— Ти все життя тікала від мене, — шепоче мама. — Звинувачувала мене в страшних речах. Нарешті, я тебе знайшла. Нарешті, можу показати тобі дійсно страшні речі. Бо повір, те, що я робила з тобою в дитинстві — то були срані квіточки.

Крижані набряклі руки невідворотно стискаються на моєму горлі, впиваються, як голодні п’явки, в плоть, врізаються гнилими нігтями в шкіру. Хриплю і смикаюся, поки не кінчаються сили і не темнішає в очах. Тоді вона відпускає, чекає, поки відсапаюсь, і знову обіймає, загойдуючи.

— Тепер мама завжди буде поруч.

Тихе мертвотне хихотіння сипле морозом по шкірі.

Я зриваю голос.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

02/10/22 00:34: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/10/22 01:43: Грає в конкурсі • Перший етап
23/10/22 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап

Коментарі 39

0
Шкодую, що цей текст не пішов далі. Мене вразив.
Успіхів у подальшій творчості!
0
От тепер, коли ви вказали, що це ваш дебют - твір можна адекватніше оцінити) Як для першої мініатюри - добре. Та зрізаний вами об'єм міг би додати тексту плюсів.
1
Дякую! Однозначно, гарна наука на майбутнє :)
3
На початку здається, що мати заспокоює доньку, а потім хоба...

З мінусів: сюжет, бо схожий я бачила на попередніх конкурсах
З плюсів: стиль, вдало побудовані речення, приємно читати
0
Красно дякую! Згодна, мотив далеко не новий, але в першу чергу хотілося написати про те, що лякає саме мене.
0
О, оце круто! Чистої води горор!
Диспотична мати дістала і після смерті
Справжній кошмар описали гг, емоціії відчуваються.
Але на початку твору ви вживаєте слова: жах і страх. Але у вас достатньо майстерності , щоб показати це читачу, як ви робите далі по тексту, а не розказати.
1
Дуже слушне зауваження, дякую. Дійсно смакувала ці слова, але не звертала на це уваги. Виправлюсь :)
0
Привіт!

Простенько, але доладно)
1
Дякую! Все ж, перша мініатюра :)
0
Як лаконічно і класно!
Тема про материнські знущання до і після смерті не нова, але описано добротно!
Уявляю, що читаю!
Щиросердно бажаю успіху опинитись у 2му турі!)
0
Красно дякую, дуже приємно!
0
Так, умерлу чи вмерлого треба відпустити. На це й ритуали похорону, проводів тощо. Не всі це розуміють.
0
Я притримуюся думки, що ритуали можуть бути у кожного свої - комусь достатньо вечора наодинці із пляшечкою червоного, і це теж ритуал, і сила у нього не менша. Тим не менш, суть лишається та сама. Але ж тут відпускати треба не маму, а мамі :)
1
Непогано! Спочатку - нібито про чужий труп, але далі зрозуміло, хто насправді вмер (чи не вмер). Погоджуюся з читачами: дехто не полишає свого впливу й після смерті. Зі знайомих наче не пригадую пов'язаного саме з матерями (хоча знаю про такий тип), а про сторонніх - начебто - людей, які не відпускали від себе, перетворювалися на ідолів - часто злих, - це так.
0
Так, нажаль, деякого впливу неможливо позбутися... Принаймні, так часто здається. Хочеться все ж вірити у краще. Дякую за відгук :)
1
Прошу:) Демонічна мати - прямо фольклорна:)
1
Мені сподобалося) Якось я правда одразу зрозуміла, що мама не жива. Було цікаво, динамічно і лячно. Та і цього міні-формату мені цілком вистачило, все на своєму місці.
Удачі вам!)
1
Красно дякую, дуже приємно чути!
1
Ем..!!! Ви чого!! Взагалі то я перед цим, лише злякався ротвейлером сьогодні, ну ще трохи українським фолком в одному з оповідань. В більшості, собі читаєш так спокійно, о цікава хороша історія, а тут бац.. маманя не сама напевно добра у світі. Дякую, жастко було. Успіхів Вам!
1
Ха-ха, дякую! Рада, що Вас зачепило :)
1
Сподобалось оповідання. Деякі матері і після смерті залишають свій вплив на доньок
0
Нажаль, це таки правда. Дякую за відгук!
0
Оо, це справді почало лякати.
Гарно виписано.
Але мало(
Перервали мурашки по шкірі на взльоті, так би мовити
1
Щиро шкода :( Перша моя мініатюра. Дякую за відгук!
0
А. Якщо перша, то значить наступні будуть бомбезними, відчувається!
Маєте аркуш?
1
Красно дякую за таку віру! Взагалі ця оповідка написана саме в тому стилі, який мені страшенно подобається писати.
За все інше будемо говорити вже після закінчення конкурсу, я так думаю :)
1
Ні, ну я ж зараз не вимагаю)
Маю на увазі, що після деанону киньте посилання якщо маєте)
1
На початку дуже емоційно. Від фрази «то були срані квіточки» мороз по шкірі. Дійсно коротко, ніби подивився дуже моторошний тікток)
Дякую, успіху!
0
Красно дякую за відгук! Таке буває, коли пишеш горор на основі реальних подій... :)
1
Гарне, атмосферне оповідання. Тільки не розумію, чому таке коротке. Чому ж ви вкрали м’ясистість історії? Мені від того аж сумно. Бо ідея і подача на хорошому рівні. Не вистачає тільки об’єму. Дякую за роботу і удачі.
1
Моя перша в житті мініатюра, дуже складно було усвідомити, якої щільності має бути ідея, аби вмістити її у вказану кількість слів. Прорахувалася, нажаль) Дякую за відгук!
1
Окремий лайкос за коротке оповідання. Реально, дякую))
Вийшло, доречі, класно.