Тесляр

Він досвідченим поглядом примірявся, лівою рукою приклав кінчик цвяха, а правою гепнув молотком, ввігнавши цвях більш ніж на половину. Роки роботи теслярем привели до того, що його рухи були доведені до автоматизму, йому не треба було навіть задумуватись або довго цілитись, тіло саме робило все, що треба.

— Яке ж ти тупе! – неголосно, сповненим болю і жалю голосом, занадто емоційно вимовив тесляр.

Рука ще раз піднялася, молоток ще раз опустився, і цвях 120-ка був загнаний по саму шапку. Тесляр подивився, на око оцінив роботу, і вирішив що далі краще буде взяти довший цвях, 150-ку, а можливо і двохсотку.

— Яке ж ти тупе! – більш емоційно, і більш голосно вигукнув тесляр, емоції переповняли його. Але роки роботи теслею привели до того, що забивання цвяхів стало чимсь схожим на медитацію, на спосіб заспокоїтись і вилити негативні емоції: прицілився – ударив, прицілився – ударив. Монотонно, важко і заспокоююче.

Ні, все ж треба брати двохсотки. Взявши більший цвях тесляр трішки довше прицілювався, оскільки цвях то грубий і треба добре примірятись, аби не зіпсувати ним своєї роботи. Він обдивився і промацав, щоб бути точно впевнений, що не зачепить цвяхом ні великих артерій, ні кістки, а потім приклав кінчик цвяха до блідої плоті і вдарив молотком, вганяючи цвях крізь біцепс аж до стільниці під ним.

Жінка вже навіть не кричала, колись дзвінкий голос, після кількагодинного голосіння, зірвався, і тепер, єдине що виривалося з її горла – це зовсім не людський, а вже повністю тваринний рик. А тесля схилився над її тілом, і як мантру повторював:

— Яке ж ти тупе!

Тесляр розпрямився і подивився на фігуру, розпростерту перед ним на великій стільниці, якій вже не судилося стати столом. Оголене жіноче тіло лежало з розпростертими в сторони руками і ногами. Ноги вже були прибиті, по три цвяхи від щиколотки до коліна, і ще по три цвяхи від коліна до тазу. О так, з тими цвяхами, шиферними, трьохсотками, в стегнах, прийшлося добре цілитися, але, роки роботи теслею…

Ліва рука вже також була прибита повністю: три цвяхи від кисті до ліктя, акуратно, поміж ліктьовою і променевою кістками, так щоби не зачепити великих кровоносних судин; а ще три цвяхи від ліктя до плеча, так само ювелірно вбиті в плоть. А от праву руку треба добити, ще два цвяхи і буде готово.

Тесляр задоволено подивився на свою роботу, і подумав: «Так, добити руку, ще по цвяхові в трапеції, і можна буде приступати до торсу! А там уже як пощастить. Не знаю, ой не знаю, який цвях стане для неї останнім, з котрим цвяхом я промахнуся і зачеплю щось життєво важливе». А вголос він вимовив, аж надто на емоціях:

— Яке ж ти тупе! Я ж тобі казав не зраджувати, бо уб’ю! Довго і повільно убиватиму!

А жінка лежала на столі, і в залишках свідомості, які ще не були витіснені болем, блукали думки: «Як??? Як оцей добрий сивочолий дядько, з яким ми випадкового розговорилися в автобусі, міг виявитися таким монстром?? Він же з таким жалем розповідав про свою дружину, яка померла більше двадцяти років тому, і з таким болем оповідав про її зради… так емоційно говорив, що я дуже на неї схожа… Навіщо?? Навіщо я погодилася на його пропозицію випити чаю…?»