Кінець

Стів ще живий.

На стінах, на підлозі – засохла кров і залишки людської плоті. Сиро і холодно. Тхне брудним туалетом і гниллю.

Він хоче лиш одного – їсти.

Смерть лишається в темряві цього підвалу, та не забирає його.Чекає.

***

– Кріс, це небезпечно тримати його тут!

– Я, бляха, мушу спробувати. Чи хочеш вічно за стінами ховатися і чекати, поки такі, як він, нас знищать?

– Ти певен, що вийде?

– Ніхєра я не певен! Та я зібрав найкращих. Ми спробуємо. А для цього він нам потрібен тут!

– Тільки обережно там, Кріс.

– Не вчи, вченого!

***

Вони б'ють і мордують.Тримають в темряві, а потім ліхтарем світять в лице, обливають водою і палять вогнем, колють і ріжуть тіло.

Ланцюги тримають міцно. Стів щосили намагається розірвати їх і вирвати зі стін, та марно.

Все втратило сенс. Майже всі відчуття стерлися. А свідомість заполонило єдине бажання – вгамувати голод або померти.

Та смерть не квапиться.

***

– Є щось?

– Та бляха! Ми працюємо чи думаєш бамбук куримо?

– Кріс, я лиш...

– Потрібно більше часу!

– Кріс, я розумію просто...

– Звиняй, довбані нерви.

– Я лиш хочу, щось обнадійливе сказати всім. Бо розвідники знову не повернулися.

– Хріново!

– То як?

– Ми вже маємо більше інформації. Та як врятувати цей грьобаний світ ще не знаю.

– Не густо.

– Та пішов ти!

***

Знову запах їжі доводить до сказу. Здається, може дотягнутися і відкусити соковитий шмат, та натомість отримує розряд струму.

Стів чує і бачить своїх мучителів, та вони поки недосяжні.

Він відчуває їх страх, так само чітко, як і аромат їжі. Вони досі бояться його і це придає сил.

Смерть вичікує.

***

– Шеф, там Кріс з котушок з'їхав?

– Що?

– Розбив об стіну стілець, схопив зброю і побіг в підвал.

– Клич всіх!

***

На цей раз мучитель підходить занадто близько і наставляє пістолет.

Стів вкладає останні сили в ривок. Куля влучає в плече, та він не помічає цього. Ланцюги ледь не відривають руки, та Стів дістається до мучителя.

Зуби рвуть плоть. Язик відчуває смак крові. Шлунок заповнюється їжею. Ніс лоскоче свіжий запах смерті.

***

Кріс кричить від болю, виривається від Стіва, закриває рану долонею і задкує.

Пістолет досі в нього.

Звуки пострілів луною відгукуються від німих стін підвалу.

***

Стів перестає жувати і падає. Тіло завмирає на холодній підлозі. Та він таки встигає втамувати голод.

Смерть дочекалася свого часу.

***

Кріс виходить з темряви в освітлений коридор, в кінці якого з'являються люди в білих халатах. Його халат – в плямах крові. В голові паморочиться.

Всі досліди, тести і експерименти над зараженим не дали результатів. Знайти спосіб вилікувати чи ліквідувати ту заразу не зміг. І в Кріса остаточно здали нерви .

Він йде назустріч колегам і розуміє, що зголоднів. Розум пронизує думка: "Голод, бляха. Точно! Ця хрінь впливає на гіпоталамус. Нам тре було..." Думка зникає, наче її вирізають з пам'яті.

Пришвидшує кроки.

Кріс вже страшенно голодний і навіть відчуває запах їжі. Всі інші відчуття зникають і свідомість охоплює єдине бажання – їсти!

Смерть залишила темний підвал і виходить на світло.