Популярний монстр

I battle with depression, but the question still remains

Is this post-traumatic stressing or am I suppressing rage?

Я думаю, що йду в нікуди, як щур, що застряг у лабіринті. Кожна стіна, яку я руйную, повертається назад. Криваві сліди від рук залишаються на ній. «Не втекти» – напис. Глузує з мене. Голоси в моїй голові кажуть, щоб я молився. Вони – демони, що переслідують мене. Кажуть, що Бог існує. Я не вірю. Бо інакше ми усі були б вільні. Світ повний страждання і безглуздих смертей. Вмовляють, щоб залишився. Я і так застряг тут назавжди. Моя душа належить пеклу.

Знаю, що божеволію. Боюсь засинати, але кожен вечір отримую ліки. В моїх венах ніби героїн. Кожну ніч повертаюсь туди. Бомби, грім, свист кулі. А зранку голова розколюється, наповнена свинцем. Лікар каже, що все буде добре, мене скоро випишуть. Але я не вірю.

Yeah, I struggle with this bullshit every day

And it’s probably ‘cause my demons simultaneously rage

Знову поринав у наркотичні марення. Спогади наче в кривавому тумані. Потроху згадував, як потрапив туди. Навколо вирви, ніби чорні діри посеред землі. Стовбури дерев покручені, розщеплені авіабомбами. Покинута зруйнована будівля, вкрита попелом та сажею, колись була церквою. На стіні напис: «Здесь люди». При стіні стояв стіл, чоловік у військовій формі лежав на ньому. Форма вся просочена кров’ю. Я пам’ятав, що ми в оточенні. В котлі. Куди б ми не пішли, всюди чекає смерть. Десь далеко чулися кулеметні черги, грім, вибухи. Згадував, що кричав, але не від болю. Бажав повбивати усіх. Якась демонічна сила ніби заволоділа мною. Я не був тоді людиною.

‘Cause I’m about to break down, I’m searching for a way out

I’m a liar, I’m a cheater, I’m a non-believer

Раніше я любив читати фентезі. Мене вражало, як письменники створюють цілі світи. Один світ вигадливіший за інший. Різні королівства, де поруч з людьми живуть міфічні істоти. Героїчні лицарі, які вбивають жахливих монстрів і співають пісень в ім’я свободи. Я мріяв жити там, подорожувати на коні з одного фантастичного світу в інший. Як смішно це звучить зараз. Я хотів бути письменником, вигадувати власні королівства та героїв, які йшли б на битви з драконами. О, у мене також були мрії.

Я читав про воїнів, які укладали договір з Потойбіччям, бо на їхню домівку нападали. Ворог був безжальним. Він нищив усе живе на своєму шляху, руйнував сім’ї, вбивав дітей, ґвалтував жінок та спалював міста. Доблесним воїнам необхідна була сила, щоб захистити тих, кого любили. Але ця сила не безкоштовна. Їхні душі тепер належали Потойбіччю. Вони ставали проклятими. І навіть після смерті їм не буде спокою.

I’m in a race against myself, I try to keep a steady pace

How the fuck will I escape if I never close my case?

Де всі? Мене покинули? Так тихо раптом стало. В очах потемніло. Відчував на своїх губах залізний присмак крові. Біль раптом роздер шкіру. Кожна частинка тіла горіла пекельним вогнем. Нутрощі ніби вивертали назовні. Водночас я ніби спостерігав за перетворенням збоку: ось стою на колінках, м’язи випинаються від напруги, кров у венах пульсує, а спина вкривається чорним хутром. Ні, це не могло бути моїм тілом. Це тіло звіра. Чорні пазуристі лапи, багряні очі палахкотять потойбічним полум’ям. Моторошне гарчання виринало з пащеки. Піниста слина стікала на землю.

Oh, where the fuck is your god now?

Це було жахливе видовище. Гігантський чорний вовк – породження пекла – кулею мчав зі зруйнованого й оточеного міста. Він рухався надто швидко. Чулися хаотичні постріли, автоматні черги, вибухи. Але звіру було байдуже – він вбивав всіх людей на своєму шляху, перегризав їм горлянки, одна за одною. Тепла кров била струменем з агонізуючих тіл. В повітрі пахло смертю і неземним страхом. Крики. Моторошне виття. Військові тікали, кидаючи свої позиції та спорядження – монстр переслідував їх.

I’m a popular, popular fucking monster.